ІЄРА́РХІЯ

ІЄРА́РХІЯ, ї, ж. 1. Послідовне розміщення посад, чинів і т. ін. від найнижчих до найвищих, у порядку їх підлеглості. Кожне удільне князівство являло собою цілу політичну систему із своєю власною ієрархією землевласників (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 564). 2. збірн., заст. Сукупність людей, об’єднаних у такий спосіб службовою чи іншою діяльністю, родинними стосунками й т. ін. Русь прийняла християнство в його візантійській формі, і перед нею стояла небезпека потрапити в залежність церковної ієрархії Візантії (Іст. укр. літ., І, 1954, 31); Хоча Денис був уже гвардії єфрейтор і цінився серед командирів вище, ніж Роман, проте між ними ще жили стосунки сімейної ієрархії, і Денис мовчазно корився старшому братові, як батькові (Гончар, І, 1954, 37). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 13.