АВТОКЕФА́ЛІЯ, ї, ж.
Самостійність помісної православної церкви стосовно до зарубіжної.
Автокефалія – принцип улаштування православних церков, який означає незалежність помісної національної церкви, яка має власного главу – єпископа в сані патріарха, або архієпископа, або митрополита (з наук.-попул. літ.);
Отримавши владу, П. П. Скоропадський спрямував свої зусилля на створення незалежної української держави з усіма необхідними атрибутами: був прийнятий закон про українське громадянство, утверджений державний герб, уведена власна грошова система, проголошена автокефалія української церкви, організована Українська академія наук та ін. (з наук.-попул. літ.);
Після проголошення у 1448 р. автокефалії Митрополит усієї Русі став вибиратися без участі Константинопольського патріарха (із журн.).
Система організації Православної Церкви, що полягає у цілковитій автономії намісних Церков; теп. на світі існує 15 автокефальних Православних Церков на чолі з патріархами чи митрополитами. Українська Автокефальна Православна Церква створена 1920, ліквідована більшовиками 1930, відновлена під час нім. окупації 1941-44, потім діяла в еміграції. В Україні відновлена 1990 на чолі з митрополитом Мстиславом (С. Скрипником).
Ї, ор. -єю. У православ’ї – церква, не залежна від інших церков у розв’язанні організаційних і культових питань. Пох. автокефальний: автокефальна церква.
-ї і автокефальність, -ності, ж.
Повне самоврядування церкви, її незалежність від інших єдиновірних церков.
церк.
autocephaly, autocephality
Незалежність