НАПУВАТИ

НАПУВА́ТИ, а́ю, а́єш і НАПО́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., НАПОЇ́ТИ, ою́, о́їш, док., кого, що.

1. Давати комусь пити, напитися чого-небудь.

Малі хлопці стовпились біля криниці, коней напувають (Леся Українка);

Мирослава напувала Лукерку Василівну чаєм (І. Сенченко);

В тім потоці напоювали пастухи худобу (Л. Мартович);

На берег поведе [наймичка] Козу з козяточком сердешним І попасти і напоїть (Т. Шевченко);

– Ти, дівко, той, піди, мабуть, напій коня... (П. Панч);

* Образно. Лягло костьми [кістьми] Людей муштрованих чимало. А сльоз [сліз], а крові? напоїть Всіх імператорів би стало (Т. Шевченко);

// Частуючи, давати пити спиртні напої.

Давидів кривдник напував сільських суддів горілкою, давав, де треба, хабарів (Б. Грінченко);

– До того дійшов був, що всякий непотріб напував, загощав, щоб тільки слави добути (О. Гончар);

Побавився Іван в місті добре. Трактував і напоював знайомих ще ліпше (В. Стефаник);

Напоїв [Грицько] Андрія самогоном (В. Сосюра).

2. що, перен. Наповнювати, насичувати що-небудь чимсь (звуками, запахами і т. ін.).

На луці розстилались [квітки] чудовим цвітним килимом, напували пахощами повітря (Панас Мирний);

Змішалися клени з ясенами, калина з ліщиною, дуби з соснами, напоюючи повітря ароматом (Олесь Досвітній);

Думає поле глибокую думу, Спокоєм душу свою напуває (О. Олесь);

– Я був наче п'яний од духу дикого полину, що залляв скелі і напоїв повітря своїм диханням (М. Коцюбинський).

3. що, перен. Зрошувати, насичувати що-небудь вологою.

Хмари мусять землю напувати, Зволожувати ниву для сівби (Л. Первомайський);

Крутить турбіни дніпрова вода, й .. скрізь напуває зелені лани (Н. Забіла);

Пішов такий дощ, що напоїв усю землю (М. Стельмах).

◇ (1) Напої́ти до поло́ження [самі́сіньких] риз – довести кого-небудь до дуже сильного сп'яніння.

Вважають [заможні міщани] гріхом не покласти певним способом куті на стіл і майже на кожний день року мають такі обов'язкові обряди двовірного походження, аж до обов'язку напоїти на поминках дяка до положення риз (М. Драгоманов).

НАСИ́ЧУВАТИ (наповнювати що-небудь рідиною, парою, запахом і т. ін.), ПРОСО́ЧУВАТИ, ПРОСЯКА́ТИ також із сл. собою, НАПУВА́ТИ (НАПО́ЮВАТИ) поет., ПОЇ́ТИ поет.; ПРОЙМА́ТИ (про вологу, запахи, звуки тощо). — Док.: насити́ти, просочи́ти, прося́кнути (прося́кти), напої́ти, пройня́ти. Шухляди його стола виповнені були паперами з синіми рядками й наситили хатнє повітря специфічним запахом (М. Коцюбинський); Падає його голова, пересихають губи, липкий холодний піт просякає сорочку (З. Тулуб); Змішалися клени з ясенами, калина з ліщиною, дуби з соснами, напоюючи повітря ароматом (О. Досвітній); Кипариси слухають (ніч)... І поять ніч пахощами (Остап Вишня); Дим в'їдався в очі, дряпав горло — все навколо проймав його гіркий, ядучий запах (С. Журахович). — Пор. 2. напо́внити.

ПОЇ́ТИ (давати пити кому-небудь), НАПУВА́ТИ, НАПО́ЮВАТИ, УПО́ЮВАТИ (ВПО́ЮВАТИ) (досхочу, перев. міцні напої). — Док.: напоїти, упої́ти (впої́ти). Дівчата поїли нас холодною водою (В. Коротич); Ой у полі при дорозі Дівка жито жала, З рубленої криниченьки Коня напувала (пісня); Дід ходив коло волів, напоював, чесав (В. Стефаник); Герман на радощах упоїв їх пивом (І. Франко). — Пор. спо́ювати.

СПО́ЮВАТИ (навмисне давати багато алкогольного напою), НАПУВА́ТИ, НАПО́ЮВАТИ, ПІДПО́ЮВАТИ, УПО́ЮВАТИ (ВПО́ЮВАТИ), ОБПО́ЮВАТИ. — Док.: спої́ти, напої́ти, підпої́ти, упої́ти (впої́ти), обпої́ти. — Можеш сам пити, але моїх квартирантів не споюй, — сердито метала колючі іскри на Затонова Пилипівна (М. Чабанівський); — Запросимо секретаря з ради повітової, чи трафить по півночі до дверей, як ми його напоїмо (Лесь Мартович); Микола з жінкою старого батька підпоїли й приневолили розписку написати, щоб город од Івана одібрати (Грицько Григоренко).

док. напоїти

(худобу) to give (smb.) a drink, to water

Напува́ти, -ва́ю, -ва́єш; див. напої́ти

【未】 给…水喝; 喂…水喝; 使(牛﹑ 马等) 饮水