РЕБЕРЦЕ

РЕБЕ́РЦЕ, я, с.

Зменш.-пестл. до ребро́ 1.

Темна морська просторінь навкруг, і тільки сонце високе, зенітове смажить їх і тут, ллється на плечі дівчині, на голі Віталикові реберця, на густу темно-синю гладінь (О. Гончар);

Стецюра послужливо простяг йому реберце тараньки (Л. Дмитерко);

Спинні лусочки на боках тулуба [полоза чотирисмугого] гладенькі, посередині спини з невеличкими, але помітними реберцями (з наук. літ.);

// ірон.

[Тарас:] А чом же вам його [пана] не смикнути гачечком під реберце, як шворкою відерце? (С. Голованівський).

◇ (1) Ада́мове ребе́рце, жарт. – жінка.

Місцеві “батюшечки” дуже слабкі щодо “адамових реберців” і мало не щотижня за ту слабкість платять власними святими ребрами (Остап Вишня).

Ребе́рце, -ця, -цю; -бе́рця, -бе́рець