ПРОВОЛІКА́ТИСЯ

ПРОВОЛІКА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПРОВОЛОКТИ́СЯ, очу́ся, оче́шся і ПРОВОЛОЧИ́ТИСЯ, лочу́ся, ло́чишся, док. 1. перев. док. Тягнучись, повільно переміщатися по поверхні чого-небудь. По бруку, обвисши змокрілим лахміттям,.. Прапори нападницькі проволоклись (Бажан, Роки, 1957, 259). 2. розм. Дуже повільно рухатися (від старості, утоми і т. ін.). 3. розм. Дуже повільно минати для кого-небудь (про час). Проволоклося ще два тижні. Як і.. ті дні, за приписом, вийшла Ольга на прохід (Кач., II, 1958, 69); // безос. Одна біда, що то якось довго проволікалося: вже й зима минула,.. а допомоги не можна було дочекатися (Кобр., Вибр., 1954, 144). 4. тільки док., розм. Волочитися (у 3 знач.) якийсь час. — Брешеш, сучий виродку! — гримнула мати. — Всю ніч проволочився десь, прошвендяв, то й думаєш, що ти є цабе! (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 487). 5. тільки недок. Пас. до проволіка́ти. Батько з сином беруться до марудної роботи «накладання основи»: нитки з основи проволікаються крізь зубці в берді та крізь вічка в переборах (Л. Укр., IV, 1954, 246); Справа проволікалася, і скінчити її відразу не було ніякої змоги (Фр., VI, 1951, 270). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 144.