ПОМІ́РОК1

ПОМІ́РОК1, рку, ч., розм., заст. Те саме, що помі́р. Пішов по царстві помірок й пошесті (Н.-Лев., IV, 1956, 35). ПОМІ́РОК2, рку, ч., розм. Шмат городу, поля, що є додатковим наділом; прирізок. Мене кортить купити в тебе помірок під горою (Март., Тв., 1954, 69); Степан пішов на той помірок, де була кукурудза (Круш., Буденний хліб.., 1966, 48); Бувало, відріже [Дмитро] коротко на ходу: «У кадібці посіяв. На помірках земля ще не протряхла» (Стельмах, II, 1962, 332). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 125.