СУ́КА, и, ж.
1. Самка свійського собаки, а також інших тварин родини собачих.
– Ой ти, гарний Семене, Не ходи ж ти до мене: Єсть у мене лиха сука, Як укусить – буде мука (з народної пісні);
Я вполював .. Зайців аж шестеро – ще й ледь не за годину – Одною сукою... (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича);
* У порівн. – Свиня як вискочить з Кушніренкового двору, та просто й кинулась на мене, мов скажена сука (І. Нечуй-Левицький).
2. перен., вульг. Уживається як лайливе слово, перев. щодо жінки.
Лупила, лупила його Уляна, а далі випхала з хати. – Чекай, суко! – тільки й промовив Андрійко (М. Коцюбинський);
// Взагалі про підлу, нікчемну людину.
– То, люди, не моя дочка, а сука! – говорив Коваль на сході і закляв тяжкою клятьбою (Я. Качура);
– Я тобі не скажу, що ти сучий син, бо тебе породила чесна мати, а сукою ти став пізніше... (М. Томчаній).
СОБА́КА, ПЕС, ЦУ́ЦИК розм., ГАВКУ́Н розм., ПСИ́НА розм., БРОВКО́ розм., РЯБКО розм., БАРБО́С розм. (дворовий непородистий); ЦЮЦЬКО́ розм., ЦЮ́ЦЯ дит.; ША́ВКА (невеликий кімнатний або дворовий собака); СУ́КА, СУ́ЧКА (самиця). Чуючи такий ґвалт, собаки то брехали, а то вже стали вити (Г. Квітка-Основ'яненко); Пес мій до ніг тулиться, лащиться (Ю. Яновський); Голодний, як цуцик (прислів'я); Молодий цуцик ховається під ворота, побачивши старого сусідського бровка (П. Куліш); І знову дрімає (Денис), як лінивий рябко на прив'язі (Григорій Тютюнник).