ПОНАПИ́СУВАНИЙ, а, е.
Дієпр. пас. до понапи́сувати.
В нього [писаки] не тільки нема понаписуваних книжок, та у голові і глузду нема на півкнижки, щоб йому об тім і написати (Г. Квітка-Основ'яненко);
На огорожі [могили] понаписувані прізвища (М. Коцюбинський);
// понапи́сувано, безос. пред.
– Невже ж, бабо, і справді у писанню про ці ваші бабські забобони понаписувано? (Дніпрова Чайка).
-а, -е.
Дієприкм. пас. мин. ч. до понаписувати. || понаписувано, безос. присудк. сл.