СУ́ТІНКИ (напівтемрява після заходу або до сходу сонця), СУ́ТІНОК рідше, СУ́ТІНЬ, ПО́МЕРКИ мн., ПО́МЕРК рідше, МО́РОК, СТУ́МА заст. поет., ЗМРОК (ЗМРІК) діал.; СМЕРКА́ННЯ, СМЕРК, ПРИ́СМЕРКИ, ПРИ́СМЕРК, ПРИМЕРКА́ННЯ, СУ́МОРОК діал., СУ́МЕРК діал., СУ́МРАК діал. (після заходу сонця); ПІВСУ́ТІНКИ, ПІВСУ́ТІНЬ (неповні сутінки); НАПІВМО́РОК, ПІВТЕ́МРЯВА (дуже погане освітлення). Вже аж під вечір, коли яруга крилася сутінками, покинув Тимко шелюги (Григорій Тютюнник); Страшна народна козацька сила, котру він (князь Єремія) ненавидів.., ніби виросла з землі й кинулась на його в сутінку вечора (І. Нечуй-Левицький); Як настає сутінь, сова плаває в теплому повітрі (Ю. Мартич); Вже й вечір настає; заступаються померки в хаті (Панас Мирний); В червоній вечірній стумі довго ще носили школярі воду з яру на город (С. Васильченко); Приходили пізно, як вже змрок обійме землю (Марко Вовчок); У хмільні смеркання мавки чорноброві Ждатимуть твоєї ніжності й любові (В. Симоненко); Сонце зникло за лісом. Присмерки швидко слалися по землі (С. Воскрекасенко); Увечері мати довго стоїть на вулиці.. Стоїть у присмерку печальна й самотня (Т. Масенко); В суморок на хвильку забігли додому (А. Головко); Сумерк. Довгі тіні, Прохолода (П. Дорошко); Другого вечора коло шостої сиділи ми обі в сумраці мовчки (О. Кобилянська); Надворі сяяло ясне осіннє сонце, а в маленькій кімнаті.. панувала затишна півсутінь (В. Собко).
ТЕ́МРЯВА (відсутність світла, освітлення), ПІ́ТЬМА́, ТЕМНОТА́, МО́РОК, ТЬМА, ТІНЬ, ЧОРНОТА́, ТЕ́МІНЬ розм., ПО́ТЕМКИ мн., розм., ПО́ТЕМОК розм., ПО́МЕРКИ мн., розм., ПО́МЕРК розм., ТІ́НЯВА розм., СУТЕ́МРЯВА заст.; МЛА (ІМЛА́) (неосвітлений простір). Непроглядна темрява огортає нас з усіх боків (Л. Дмитерко); Вона хотіла подивитись, як зникатиме постать Жака в чорній пітьмі підземелля (Ю. Смолич); В темноті Нічний Дніпро зітхав крізь сон старечий (М. Рильський); Коли б вона хоч могла бачити його рану, його обличчя, їй, здається, не так би важко було. А то ця пітьма, цей чорний, клятий морок (М. Коцюбинський); Небо непомітно темніло разом із дощем, поки сірість не перейшла в тьму (Г. Хоткевич); Зразу померкло, тінь прикрила усе (Панас Мирний); Крижано-холодний місяць висів, як приклеєний, на сизуватій чорноті неба (В. Собко); Капітан стояв на верхньому містку близько будки керманича і видивлював очі в густу темінь, що насувала звідусіль (Мирослав Ірчан); В тиші потемків байдуже тринькав цвіркун (П. Козланюк); (Олекса:) Надворі такий потемок, що хіба вгледиш... (Л. Смілянський); Нічні померки розлилися кругом (Панас Мирний); Уже напливла сутемрява, коли Едіс Хеко в'їхав у долину ріки (М. Рудь); Скільки тут, на землі, У нічній темній млі, ..Плаче юних сердець (М. Рильський).
ПО́МЕРКИ, ів, мн.
1. Відсутність світла, освітлення; темрява, морок.
Кругом померки; світла немає (Панас Мирний).
2. Неповна темрява, напівморок.
– Товаришу комбриг, – квапливо заговорив зв'язківець, обличчя якого важко було розгледіти в померках (Ю. Бедзик);
// Напівморок після заходу сонця; сутінки, присмерк.
В вечірніх померках його кругле лице тілько чорніло (Панас Мирний);
Якийсь прозорий, голубий серпанок Оповиває гори і поля... І не збагнеш – чи настає світанок, Чи померки (І. Вирган).
-ів, мн.
1) Відсутність світла, освітлення; темрява, морок.
2) Неповна темрява, напівморок. || Напівморок після заходу сонця; сутінки, присмерк.
див. вечір; темрява
По́мерки, -ків, -кам