ВЕНИ (лат. venae) — це судини, по яких кров тече до серця. В. вивчає флебологія. Розрізняють два типи В.: безм’язові і м’язові. В. безм’язового типу є в твердій і м’якій мозкових оболонках, сітківці ока, кістках, селезінці й інших органах імунної системи. У стінках цих В. ендотеліоцити прилягають до базальної мембрани, що зовні покрита тонким шаром пухкої волокнистої сполучної тканини. Стінки безм’язових В. зрощені зі сполучною тканиною органів, де ці вени розташовуються, тому вони зберігають свій просвіт, їх стінки не стикаються. В. м’язового типу можуть мати у своїх стінках слабко, середньо або сильно розвинуті елементи непосмугованих м’язів. В. зі слабким розвитком гладком’язового шару головним чином розташовуються у верхніх відділах тулуба, в ділянці шиї та голови. У міру збільшення калібру В. у їхніх стінках з’являються циркулярно орієнтовані міоцити. У В. середнього калібру над базальною мембраною розташовується підендотеліальна сполучна тканина, в якій присутні окремі еластичні волокна. Середня оболонка утворена 2–3 шарами циркулярно орієнтованих міоцитів, між якими проходять пучки колагенових та еластичних волокон. Зовнішня оболонка (адвентиція) у В. середнього калібру утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною, в якій розташовані кровоносні судини, нервові волокна (нерви). У стінках великих В. у середній оболонці є невелика кількість циркулярно орієнтованих міоцитів. Зовнішня оболонка товста, утворена сполучною тканиною. Дрібні, середні й деякі великі В. мають венозні клапани (valvulae venosae) — напівмісячні складки внутрішньої оболонки, що зазвичай розташовуються попарно. Усередину цих складок проникають волокна сполучної тканини. Найбільшу кількість клапанів мають В. нижніх кінцівок. Клапани пропускають кров у напрямку до серця і перешкоджають її зворотному плину. Обидві порожнисті В., В. голови та шиї, ниркові, ворітна, легеневі В. клапанів не мають. Венозні синуси, в які відтікає кров від головного мозку, розташовуються в товщі (розщепленнях) твердої оболонки головного мозку і мають стінки, що забезпечують безперешкодну течію крові з порожнини черепа у позачерепні (внутрішні яремні) В. Залежно від топографії та положення В. у тілі й органах їх підрозділяють на поверхневі (venae superficiales) та глибокі (venae profundae). Глибокі В. у подвоєній кількості (парно) прилягають до однойменних артерій кінцівок, тому їх називають супровідними В. Назви глибоких В. аналогічні назвам артерій, до яких вони прилягають: ліктьова артерія — ліктьова В., плечова артерія — плечова В. Поверхневі В. з’єднуються з глибокими за допомогою В., що виконують роль венозних анастомозів. Сусідні В. нерідко з’єднуються між собою численними анастомозами, що утворюють у сукупності венозні сплетіння (plexus venosus). У цілому кількість В. перевищує кількість артерій. Найбільш великі В. великого кола кровообігу — верхня і нижня порожнисті В. У нижню порожнисту впадають печінкові В. з їх притоками. Притоки однієї великої (магістральної) В. з’єднуються між собою внутрішньосистемними венозними анастомозами. В. утворюють так звану ємнісну ланку системи кровообігу. Тонус В. та кровообіг в них є об’єктами фармакологічної корекції. Так, сильними венозними дилататорами є нітропрусид натрію, нітрогліцерин та інші нітрати. Венотонізуючий ефект виявляє тритерпеновий сапонін есцин та флавоноїди насіння кінського каштана (Ескузан, Венітан, Есфлазид), комбінований препарат Есавен, а також діосмін (Детралекс), рутозид (Венорутон), троксерутин (Троксевазин) та інші флеботропні препарати.
Літ: Анатомия человека: В 2 т. Т. 2 / Под ред. М.Р. Сапина. — М., 2001; Машковский М.Д. Лекарственные средства: В 2 т. — Х., 1998.