КАВУНЕ́ЦЬ

КАВУНЕ́ЦЬ, нця́, ч. Зменш.-пестл. до каву́н. Де-не-де лежать на зів’ялому огудинні маленькі порепані кавунці (Цюпа, На крилах.., 1961, 21); Спеціально для них [поранених] тримає [Оленчук] під сидінням у запасі кілька кавунців, щоб, коли вже зовсім спека задушує, промочить бідолахам спраглі попечені губи (Гончар, II, 1959, 121). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 67.