ОБЛУ́ПЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до облупи́ти.
Пара йде з щойно облупленого звіра (Ю. Яновський);
// у знач. прикм.
Ось облуплені смереки лежать: десь уверху стяв їх гуцул, обрубав гілля, облупив (Г. Хоткевич);
Доярки лишають облуплені яєчка.., недопиті пляшки молока і накидаються на свіжу пошту (І. Волошин).
2. у знач. прикм. Який повністю чи частково втратив верхній шар, покриття, оболонку і т. ін.; обдертий, обшарпаний.
Дерева якісь дивні – зовсім облуплені, голісінькі, ніби з них хто взяв та й спустив усю кору (Ю. Збанацький);
Стіни, не прикриті килимами, були облуплені (Ірина Вільде);
// Який відпав, осипався частинками, шматками (про верхній шар, покриття, оболонку і т. ін. чого-небудь).
Облуплена, облущена фарба бортів. Іржа... Ілюмінатори засновані павутинням (О. Гончар);
Старенька канапа сиротливо тулилася до стінки з облупленою шпалерою (Ю. Збанацький);
// Який облущився під дією сонця, вітру і т. ін. (про шкіру людини).
Він сидів на ослоні і мастив олією свій облуплений гострий ніс (М. Чабанівський).
◇ Зна́ти як облу́пленого (облу́плених) див. зна́ти;
(1) Як облу́пленого, зі сл. зна́ти, зневажл. – дуже добре, до найменших дрібниць.
Його всякий знає як облупленого (прислів'я);
– Ви мене знаєте. – Як облупленого, – вставила бабуня (П. Панч);
Ворона знала кожного з нас як облупленого, бачила – хто чим дише і чого хоче (О. Довженко);
Він знає [Варку] “як облуплену”.., мідного п'ятака не варта (М. Хвильовий);
– Я їх мушу знати як облуплених... (П. Автомонов);
Як облу́плену ове́чку.
– Ми його [чиновника] знаємо, як облуплену овечку... (Панас Мирний).
ОБЛУ́ПЛЕНИЙ (який повністю чи частково втратив верхній шар покриття; який відпав, обсипався частинками, шматками), ОБЛУ́ЩЕНИЙ, ОБДЕ́РТИЙ, ОБША́РПАНИЙ, ОБКОЛУ́ПАНИЙ рідше, ОБЛУ́ПАНИЙ діал. Облуплена, облущена фарба бортів. Іржа... Ілюмінатори засновані павутинням (О. Гончар); Весняне сонце.. проривалося крізь ґрати й золотило брудні, обдерті стіни похмурої камери (С. Васильченко); На протилежнім боці вигону обшарпана стояла школа (Я. Качура); На замазаній стіні.. місцями червоніла цегла з-під обколупаної глини (І. Нечуй-Левицький); З таким напруженням зазирав (Панько) до сіней, що видів кожду жовтаву пляму на стіні від облупаного вапна (Лесь Мартович).
-а, -е.
1) Дієприкм. пас. мин. ч. до облупити.
2) у знач. прикм.Який повністю або частково втратив верхній шар, покриття, оболонку і т. ін.; обдертий, обшарпаний. || Який відпав, осипався частинками, шматками (про верхній шар, покриття, оболонку і т. ін. чого-небудь). || Який облущився під дією сонця, вітру і т. ін. (про шкіру людини).
[obłupłenyj]
прикм.
obłupiony
Облу́плений, -на, -не