ПРОКО́ЛЕНИЙ, ПРОКО́ЛОТИЙ, а, е.
Дієпр. пас. до проколо́ти.
Людина, загукана та забита довгими літами недолі і приниження, відмалку погорджувана, поштурхувана та висміювана, стягається сама в собі, корчиться, мов проколений слимак (І. Франко);
– Ой ви, ручки, ви спрацьовані, А за що ж ви тут поховані?! Ой ви, ручки, ви змозолені, А за що ж ви ще й проколені?! (Д. Павличко);
Збороти я не зміг тривоги і обернувсь! .. Удар і стогін... І він проколотий лежить багнетом червоногвардійця (В. Сосюра);
Проколоту ногу йому весь час наривало і зараз рознесло так, що насилу могли стягти з нього чобіт (О. Гончар);
На полі, проколене високими стернями і змішане з тонкими тінями од них, коливалося згускле місячне сяйво (М. Стельмах);
// проко́лено, проко́лото, безос. пред.
– Я почував себе так, ніби мені було проколото вуха (Ю. Яновський).
проколотий, -а, -е.
Дієприкм. пас. мин. ч. до проколоти. || проколено, проколото, безос. присудк. сл.
[prokołenyj]
прикм.
przekłuty, przykluty, przypięty