СПОНОЧІТИ

СМЕРКА́ТИ безос. (темніти після заходу сонця), СМЕРКА́ТИСЯ, ВЕЧОРІ́ТИ, СУТЕНІ́ТИ, ПРИМЕРКА́ТИ, ТЕМНІ́ТИ, ПОНОЧІ́ТИ розм., НОЧІ́ТИ рідше. — Док.: сме́ркнути, сме́ркнутися, посутені́ти, зсутені́ти, приме́ркнути (приме́ркти), осме́ркнути розм. осме́ркнутися розм. стемні́ти, споночі́ти, зате́мрітися, спізні́ти. Сонце сіло. Надворі почало смеркати (І. Нечуй-Левицький); Зовсім уже смеркалося. Усе навкруги в сіру темряву загорнулося (Б. Грінченко); Поки ми їхали, почало вечоріти (М. Чабанівський); Присмерки наче виповзли з-за дерев. Швидко сутеніло (О. Іваненко); Уже примеркало. Худоба йшла з череди (Є. Кравченко); Південні ночі майже без вечорів, тільки захід одпалав — уже темніє раптово (О. Гончар); Скоро вечір опуститься над селом, — осінь, рано тепер поночіє (В. Собко); Вони вийшли в море, коли вже ночіло (Н. Рибак).

СПОНОЧІ́ТИ, і́є, док., безос.

Настати, проявити свої ознаки (про ніч).

На дворі вже зовсім споночіло (Б. Грінченко);

Ввечері, тільки споночіло, тихий стук пролунав біля дверей невисокої .. хати Кравчуків (В. Собко);

Вже воно [сонце] при заході, вже скоро воно й зовсім сховається, і споночіє надворі (О. Гончар);

Промайнуло два тижні, вже добре споночіло, аж Боже мій! – заходить в хату Гриць (Л. Костенко).

Споночі́ти, -чі́є, -чі́ло