ПЛЕБЕЙ

ПЛЕБЕЙ

в древнем Риме: неполноправный гражданин, в отличие от благородного патриция с одной стороны, и раба - с другой. Теперь плебеями называют лиц простого звания, но в наше время деление людей на «благородных» и «простых», уже настолько утратило к.-н. смысл, что слово это звучит обидно и употребляется чрезвычайно редко.

Полный словарь иностранных слов, вошедших в употребление в русском языке.- Попов М.,1907.

ПЛЕБЕЙ, ПЛЕБС

[лат.plebejus < plebs - простой народ] - пренебр. человек, вышедший из народа, не имеющий «благородного» происхождения.

Словарь иностранных слов.- Комлев Н.Г.,2006.

плебей

плебея, м. [лат. plebeius “простонародный” < plebs “простой народ”] – 1) в древнем Риме – преобладающая масса свободного (т.е. не состоявшего в рабстве) населения, первоначально не пользовавшаяся политическими правами в противоположность привилегированным родам – патрициям; 2) обедневшие ремесленники и низшие сословия средневековых городов.

Большой словарь иностранных слов.- Издательство «ИДДК»,2007.

плебей

я, м., одуш. (< лат. plēbējus < plēbs народная масса, простой народ).
1. В Др. Риме: представитель той части народа (плебса), которая не находилась в рабстве и была свободной, но не пользовалась политическими правами наравне с патрициями.
2. В Зап. Европе в средние века и позднее: представитель широких слоев городской бедноты.
3. перен. В аристократической среде: человек, вышедший из народа, неаристократического происхождения.
Плебейский —
1) свойственный плебеям1-3;
2) грубый, вульгарный (плебейские манеры).

Толковый словарь иностранных слов Л. П. Крысина.- М: Русский язык,1998.

ПЛЕБЕ́Й, я, ч.

1. У стародавньому Римі – представник нижчого стану вільного населення.

Вільне населення Риму, яке не входило в патриціанську общину, називалось плебеями (з навч. літ.).

2. Назва людини неаристократичного походження.

До шостого класу він не встиг навіть зміркувати, що він плебей (дід його був міщанин, а батько – повітовий чиновник) (А. Кримський);

Плебей, безштанько, жебрак – син поштаря і швачки – дозволив собі покохати його [губернатора] дочку, кревну дворянку! (Ю. Смолич).

ПРОСТО́ЛЮ́ДИН заст. (той, хто належав до непривілейованих верств суспільства; людина неаристократичного походження), ПРОСТО́ЛЮ́ДЕЦЬ розм., ПРОСТА́К розм., ПЛЕБЕ́Й зневажл., ЧУПРУ́Н зневажл.; ХЛОП, МУЖИ́К (про людину селянського походження). — Простолюдинами колись поміщики й дворяни називали народ, який працював на них (П. Автомонов); Поховали Габріотта не як простолюдця, а мов пана якого великого (переклад М. Лукаша); Гості розсілися так, що за одним столом були пани, за другими — простаки (казка); Плебей, безштанько, жебрак — син поштаря і швачки — дозволив собі покохати його дочку, кревну дворянку (Ю. Смолич); Бач, безокая фортуна Зробила (Азилласа) паном із чупруна, Таких не мало бачим див! (І. Котляревський); Отець Сидір ніколи, навіть у хвилини найбільшої іритації, не дозволяв собі відізватися грубо до мужика, бо держався принципу, що, принижуючи хлопа, уймаємо тим і власного авторитету (Ірина Вільде).