ХОЛОДНО

ХО́ЛОДНО.

1. Присл. до холо́дний 1–3, 9, 10.

Небо сяло і висіло непорушно і мовчки, зорі блищали холодно (Б. Грінченко);

Темрява, загальний тривожний настрій надавали голосові його незвичної суворості, а шкірянка, що холодно поблискувала на ньому, робила його якимось неприступним (О. Гончар);

[Олеся:] З яким ти палом це говориш! [Влас:] Я холодно не вмію (М. Кропивницький);

В чужих домах вона бувала рідко, та й всюди обходились з нею дуже холодно (І. Франко);

Вона на секунду підвела вії, холодно блиснувши очима (Я. Галан).

2. у знач. пред. Про низьку температуру повітря, наявність холоду.

В горах вже холодно, навіть сніг почав було перепадати на високих полонинах (Леся Українка);

Надворі тихо, холодно; мороз скаженів (Панас Мирний);

В землянці було холодно. Давно загасла залізна грубка (З. Тулуб).

3. у знач. пред., кому. Про відчуття ким-небудь холоду.

Василько заблудивсь. Йому було холодно й страшно (М. Коцюбинський);

Холодний вітер вривався в побиті шибки й навпростець віяв у розчинені двері .. Мотрі зробилось холодно (Панас Мирний);

Василина почула той шум, почула, що їй холодно.., й опам'яталась (І. Нечуй-Левицький);

// перен. Про відчуття внутрішнього холоду (від переживання, страху і т. ін.).

– Мати господня! заступи і сохрани! – важко зітхаючи, шепче вона, а в душі – так холодно та страшно (Панас Мирний);

// перен. Про відчуття відірваності від усього, самотності.

Коли настала перерва, – якось холодно, непривітно стало їй в ясній хаті серед гучного товариства (Леся Українка);

Сумно і холодно стало їй жити без матері (З. Тулуб).

◇ Ні га́ряче ні зи́мно (ні хо́лодно) див. га́ряче́;

(1) Ні хо́лодно ні жа́рко кому – кому-небудь байдуже; хтось не звертає уваги на щось.

[Середа:] Я стою за Івана – проти Яроша. [Журавель:] Але Івану від цього ні холодно ні жарко (І. Микитенко);

Може, чули, мене прозвали Гайяватою. Але мені від того ні холодно ні жарко (Ю. Збанацький);

– Ти ж знаєш мій характер! – А мені від нього ні холодно ні жарко (П. Рєзніков).

(про низьку, температуру повітря, наявність холоду в приміщенні, у знач, прис. ) хоч вовків гони (ганяй); хоч собак гони (ганяй); що й собаку не вдержиш; (про відчуття ким-небудь холоду, у знач. прис. ) морозом по тілу дере кого; клацає зубами [з холоду]; холодний (циганський) піт проймає кого; кров застигає (стигне) в жилах.

Хатні двері забула Здориха причинити; у їх роззявлену дірку йшов з сіней холод: у хаті – хоч вовків гони! (Панас Мирний, 3, 1969, с. 27); – Один [фінн] каже: «Ну й холодно ж у нашому бліндажі, хоч собак гони. Давай оцю сосонку звалимо та натопимо» (Тютюнник, Вир, 1964, с. 291); Холодно в хаті, що й собаку не вдержиш (Українські народні прислів’я, 1963, с. 25); Отже, вода не тільки не бадьорить мене, а здається якоюсь неприємною – руки від неї клякнуть, морозом по тілу дере (Панас Мирний, 1, 1968, с. 371); Але в дощ, в непогоду, в осінній холод змокне було, що й ниточки сухої не знайдеш на спині, сяде десь під кущем та клацає зубами з холоду, та мориться голодом, бо що то й за їжа – хліб з цибулею (Коцюбинський, 1, 1961, с. 21); Не знає бідний суд, де діться, усіх циганський піт пройма (Глібов, Вибрані твори, 1957, с. 60); [Боска:] Ух, холодно! Аж кров у жилах стигне, у роті зуб на зуб не попаде (Панас Мирний, 6, 1970, с. 717). Пор: дрижати.