НАЧИНЯ́ТИ

НАЧИНЯ́ТИ, я́ю, я́єш і НАЧИ́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., НАЧИНИ́ТИ, чиню́, чи́ниш, док., перех. 1. Наповняти, набивати чим-небудь внутрішність чогось (про щось їстівне). — А чоловік чистить, крає та береже його [свиняче м’ясо], одно варить, інше в димах коптить, начиняє ним ковбаси (Фр., IV, 1950, 124); // Виготовляти таким способом яку-небудь кількість чогось. — От якби можна було ковбас начинить, то-то б добре було, — поралась коло кендюхів та кишок стара Шумиха (Морд., І, 1958, 110); * Образно. Радянські люди про життя дбають — заокеанські іуди бомби начиняють (Укр.. присл.., 1955, 432). 2. перен., розм. Постачати у великій кількості (які-небудь думки, ідеї і т. ін.). — Облиш мої нерви! — закричав Гейнц. — Мені остогидло все на світі: і оці безконечні відступи, і оцей танок смерті, і брехня, якою нас начиняють, як сосиски фаршем (Загреб., Європа 45, 1959, 83). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 236.