ДІДИ́ЗНИЙ, А, Е.
Діди́зний, а, е.
1) Унаслѣдованный отъ предковъ, родовой. Що ж було за добре, що ж було за любо у старій дідизній Морозовій хаті. К. Досв. 126.
2) Очень старый. А той Грива був старий дідизний чоловік. К. Орися. (ЗОЮР. II. 201).
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 388.