ХВОЯ, листья многих хвойных деревьев и кустарников. Обычно игольчатой или чешуевидной формы, хорошо приспособлена к неблагоприятным условиям жаркого лета, холодной зимы. X. обычно многолетняя, опадает постепенно. Эпидермис X. с толстой кутикулой, устьица погружённые. Мякоть листа состоит из паренхимных клеток (с хлорофилловыми зёрнами), стенки к-рых у сосны образуют внутри клетки выросты и складки, увеличивающие фотосинтезирующую поверхность X. В центре X. расположены 1-2 проводящих пучка. X. мн. видов содержит смоляные ходы. Живая X. выделяет в атмосферу особые вещества-фитонциды, влияющие на состав микрофлоры воздуха. Опавшая X. образует медленно перегнивающую лесную подстилку. X. нек-рых пород используется для получения пихтового и др. масел, витаминов, хвойной муки (сосна, ель), растительной шерсти.
ХВО́Я, ї, ж.
1. збірн. Голчасте або лускоподібне листя деяких рослин (сосни, ялини, модрини і т. ін.); шпильки, глиця.
Ось подивись: цей край – Сибір. Одягнений у хвою, шумить дрімучий темний бір, що зветься тут тайгою (Н. Забіла);
Випряжені коні шамотіли сіном і жадібними губами тяглись до зеленої хвої (М. Шеремет);
Хвою використовують у вигляді кормового борошна. Цей корм містить близько 20 процентів протеїну, він багатий на кальцій, фосфор, каротин та вітамін С (з наук. літ.);
З хвої добувають пасту. Вона дещо схожа на меляс, тільки темно-зелена і має запах лісової діброви (з газ.);
// Один листочок з такого дерева; голка, шпилька.
Хвоя кедра досягає завдовжки 8 –11 см, зберігаючись 5 –6 років (з наук. літ.);
// Про запах такого листя.
Павлусь скинув кепку і, вимахуючи нею над головою, вигукнув: – Прощайте, товариші! Хай живе тайга! Ура-а!.. – Але його вигук самотньо прозвучав у чистому, напоєному хвоєю ранковому повітрі (О. Донченко);
З лісу тягло хвоєю і гнилим деревом (В. Собко).
2. збірн. Гілля хвойного дерева.
Вітер тихенько погойдує хвою (Я. Шпорта);
Під звуки литавр учасники фестивалю кладуть “гірлянду Слави”, сплетену з хвої і перевиту червоними стрічками, до підніжжя могили Невідомого солдата (з газ.);
// Хвойний ліс, зарості.
3. діал. Сосна.
Поїдьмо до бору та зрубаймо хвою, та поставмо комору та посеред двору (Сл. Б. Грінченка);
Верхів'я хвой горять, немов ті ставники Перед ясним, незміреним склепінням (М. Старицький);
Зимою драли дрань, валяли хвою. Промерзлий хліб рубали, гріли на вогні (М. Стельмах);
* У порівн. Довгий, як хвоя (Номис).
Хорошо о прошлом мыслить,
Сладко плакать в настоящем…
Темной хво́и не исчислить
В тихом сумраке шумящем.
В.Я. Брюсов, Близ моря
В который раз меня приветил
Уютный древний Липин Бор,
Где только ветер, снежный ветер
Заводит с хво́ей вечный спор.
Н. М. Рубцов, Сосен шум
И вот, окольною тропой,
Идем с уздой и кличем: сивка!
Поют хрустальною трубой
Во мне хвоя́, в тебе наливка.
Н. А. Клюев, «Бумажный ад поглотит вас...»
ХВО́Я збірн. (голчасте або лускоподібне листя сосни, ялини, модрини і т. ін.), ГЛИ́ЦЯ, ШПИЛЬКИ́, ГОЛКИ́, ЧЕ́ТИНА діал., ЧЕ́ТИННЯ діал., ФО́Я діал.; ГОЛЬНИ́К діал. (опале). Високі сосни п'ялись до неба, стовбури їхні світилися засохлою живицею, і повітря пахло хвоєю (Є. Гуцало); З ялин осипалася глиця (І. Муратов); Нічний дощ вимив на деревах шпильки, і ліс зазеленів, озвався пташиними голосами (С. Чорнобривець); Ні початку зелені, ні краю... Кримські сосни голками дзвенять (Г. Бойко); Навколо попід стінкою колиби лежала четина, на якій спали робітники (А. Турчинська); На верху накладемо четиння, щоби вітер не провівав та щоби поломінь не вибух (І. Франко); Все сухе. І стовбури дерев, і віками сипана на землю фоя, і низенькі віти (Г. Хоткевич).