ВОРУШИТИ

ВОРУШИ́ТИ, ушу́, у́шиш, недок.

1. кого, що. Торкаючись кого-, чого-небудь, злегка рухати.

– Доброго здоров'я! Спасибі! – обізвалась Мотря з садка, і її руки не переставали ворушити мечик терниці (І. Нечуй-Левицький);

Морська вода ворушить колоду на піску (Ю. Яновський).

2. що. Перевертати що-небудь легке (сіно, солому і т. ін.) з метою просушування.

Олег ворушив у кутку купу сіна (О. Донченко);

Вслід за ними йшли дівчата з граблями, ворушили скошене (В. Кучер);

// Перегортати які-небудь папери, газети і т. ін.

Згодом підходить [Острожин] до стола й починає ворушити газети (Леся Українка);

І не хотілося, і важко було ворушити оці ворохи другорядних папірців, які відкладав геть на вільніший час (Іван Ле).

3. чим. Злегка рухати чим-небудь.

Дід лежав і не ворушив ні одним [суглобом] (Панас Мирний);

Ледве ворушачи губами, вони розмовляли шепотом [пошепки] (М. Трублаїні);

// Надавати руху чому-небудь.

Знову лягає рука на регулятор. Бронепоїзд ледь-ледь ворушить колесами (О. Донченко).

4. кого, перен. Спонукати когось до діяльності, виводити зі стану байдужості; збуджувати.

Панський пастух вештався скрізь, і скрізь, де він з'являвся, його зелені очі ворушили народ (М. Коцюбинський);

* Образно. Мій ум ворушать змучені народи – їм я віддав усі чуття мої (П. Грабовський);

// що. Згадувати, пригадувати щось, викликати в пам'яті.

Павлюк смикнув голову зборів за полу. До суду не варт було говорити про всю цю історію. Та й навіщо її ворушити? (Д. Бузько);

– Не хотів давній спір їхній ворушити, але душа криком кричала (В. Дрозд);

Їй [матері] дуже не хочеться ворушити старе своє горе, що залягло каменем на самому споді серця, свою гарячу і невеселу молодість (Ю. Бедзик);

Цього я вам не скажу у вічі, бо теж дав обітницю – обітницю не ворушити минулого (В. Шкляр).

◇ (1) Воруши́ти / ворухну́ти (поворуши́ти, поворухну́ти) мо́зком (мі́зком, мі́зками) – думати, міркувати напружено, посилено, розважливо.

Те “там” було для Максима цілком зрозуміле і не потребувало коментарів. Він ішов попереду й гарячково ворушив мізком, шукаючи виходу з ситуації (І. Багряний);

Тепер на відпрацьованих догмах далеко не поїдеш. Треба мізком ворушити, нове шукати (О. Гончар);

Каяття – не ліпша путь пошуків, а все ж і воно примушує ворушити мізками (Д. Міщенко);

Посуха, неврожаї... – Що ж, потилицю хіба чухати? Треба мозком ворухнути. А ворухнеш мозком – от що виходе [виходить]: хліборобство треба механізувати (А. Головко);

Фактор ходив по захаращеній всяким добром кімнаті, а що вільного простору тут було небагато, то він, ходячи, вигинався туди й сюди, .. треба було виявити неабияку гнучкість і добре-таки поворушити мізками (Валерій Шевчук);

(2) Воруши́ти / поворуши́ти в па́м'яті що – пригадувати що-небудь.

Михайло Лаврентійович ворушить в пам'яті згадки з своїх молодих років і перекази батьків та дідів (І. Волошин).

ВОРУШИ́ТИ (злегка переміщати що-небудь, посувати, міняти положення); ПЕРЕВЕРТА́ТИ (спідньою частиною догори); ПЕРЕГОРТА́ТИ (що-небудь легке); ШУРУВА́ТИ спец. (перемішувати в топці паливо). Морська вода ворушить колоду на піску (Ю. Яновський); Взяла (Уляна) граблі і пішла ворушити сіно (Григорій Тютюнник); Чую я — не спиться моєму парубкові: то сіно перевертає, то зітхає (Марко Вовчок); В кутку хтось шелестів, неначе перегортав солому (І. Нечуй-Левицький); Кочегар Ваня став шурувати в топці (О. Донченко).

ПЕРЕБИРА́ТИ (речі, папери і т. ін., шукаючи що-небудь або упорядковуючи); ПЕРЕГОРТА́ТИ (ПЕРЕГО́РТУВАТИ рідше) (перев. папери, книжки); ВОРУШИ́ТИ, ПЕРЕВОРУ́ШУВАТИ (перев. у пошуках чогось); ПЕРЕКИДА́ТИ, ПЕРЕРИВА́ТИ розм. (у поспіху, необережно); ПЕРЕВЕРТА́ТИ (перев. із сл. догори ногами, догори дном, до дна тощо — шукаючи що-небудь). — Док.: перебра́ти, перегорну́ти, переворуши́ти, переки́дати, перери́ти, переверну́ти. Петруня сідає, перебирає газети, знаходить потрібну, читає (С. Васильченко); Хлопець перегортає своє багатство, доповнює його двома книжками й неохоче замикає ящик (В. Козаченко); Підходить (Острожин) до стола й починає ворушити газети (Леся Українка); Степаниді Петрівні довелося переворушити всі свої старі запаси ниток і ганчірок у пошуках кількох ниточок червоної шерсті (В. Собко); Перекидали усе в скрині, а намиста нема! (І. Нечуй-Левицький); Непрохані гості переривають усю кімнату, переглядають, розтріпуючи, книжки, перечитують усі папери (М. Стельмах); Попівни налітали на ті крамниці, як горобці на рясну вишню; попадя усе до дна перевертала (Марко Вовчок).

РУ́ХАТИ (змінювати положення кого-, чого-небудь внаслідок обертання, коливання, пересування тощо), ПЕРЕМІЩА́ТИ, ПЕРЕМІ́ЩУВАТИ, ВОРУШИ́ТИ, ПОРУ́ШУВАТИ, ВОЗИ́ТИ, ПОДАВА́ТИ, ДВИ́ГАТИ розм.; ЗРУ́ШУВАТИ, ЗДВИГА́ТИ, ЗДВИ́ГУВАТИ (з місця); СУ́НУТИ, ПЕРЕСУВА́ТИ, ПОСУВА́ТИ, СО́ВАТИ (змінювати положення чого-небудь, не відриваючи від поверхні землі тощо); КОТИ́ТИ, ПРОКО́ЧУВАТИ (про хвилі, хмари і т. ін.). — Док.: ру́шити, пору́хати, перемісти́ти, пору́шити, пода́ти, двигну́ти, зру́шити, здвигну́ти, пересу́нути, посу́нути, покоти́ти, прокоти́ти. Чую я: лісун кудлатий тут лежить.., все він рухає й колише у бору (М. Драй-Хмара); Не зневажу добрий рід свій, не стану костей нашого роду рушити (Ганна Барвінок); Війна з блискавичною швидкістю переміщає людей навколо себе (Л. Дмитерко); Підземні джерела тихо ворушать і викидають із дна чисті, перемиті піщинки (Григорій Тютюнник); Чорняві переливи тіней перебігали рядами по вершках дерев, коли вітер порушував їх широким подувом (Юліан Опільський); Не раз і не два опускав він її (вершу), подаючи човен все далі та далі по річці (Панас Мирний); (Мільванов:) Уявляю. Напевно, говорила, що я змінюю напрямок річок, двигаю гори й тому подібне (І. Кочерга); (Долорес:) Чи ти ж того не знаєш, як тяжко зрушити великий камінь? (Леся Українка); А потому зійшлись люди, Київ збудували та Самсона того й лева З місця не здвигали (С. Руданський); Бульдозери.. сунуть її (глину) нагору, на вали, нагортають цілі буртовища (О. Гончар); Чути було, як (за дверима в їдальні) пересувають столи (Ірина Вільде); Соломія дзенькнула ключем у замку й посунула скриню під стіну (І. Нечуй-Левицький); Часом і коло печі свої руки каляє, горшки соваючи (Панас Мирний); А у річці жовтим валом Повінь котить води (І. Франко).

РУ́ХАТИ (робити рухи якою-небудь частиною тіла), ВОРУШИ́ТИ, ПОВЕРТА́ТИ, ДВИ́ГАТИ, ЗДВИГА́ТИ, ЗДВИ́ГУВАТИ, ВОДИ́ТИ, ПОВО́ДИТИ. — Док.: ру́шити, ворухну́ти, поверну́ти, двигну́ти, здвигну́ти, повести́, поводи́ти. Й рукою з шаблею рухати став, наче дошку в повітрі пиляв він (П. Тичина); Хо справді з великою напругою ворушить ногами (М. Коцюбинський); О. Артемій тільки порушив плечима мовчки (І. Нечуй-Левицький); І хоть не зміг двигнути ні рукою, ні ногою, а серце билось, як вода в джерелі (П. Куліш); Старенький.. лікар довго протирав картатою хусточкою своє пенсне, здвигав плечима, думав (В. Козаченко); За кожним рухом олівця Василько водив ще й кінчиком язика (П. Панч).

To move, to stir about, to budge, to turn

ворушити губами — to move one's lips

ворушити сіно — to turn hay

Воруши́ти, -рушу́, -ру́шиш, -ру́шать; вору́ш, -ру́ште

див. розворушувати

Варушыць

рухаць

Bevege, røre

Bevæge, røre

Röra