ПОВОЛОКТИ́СЯ, очу́ся, оче́шся, док.
1. Потягтися по поверхні чого-небудь.
Іван з такою силою потер ногу об ногу, що ремінчик від постола тріснув, а шерстяна онуча поволоклась по багнюці (Я. Галан).
2. розм. Піти, рушити куди-небудь або слідом за кимсь.
Задзеленчав дзвінок. Усі один за одним потягнулись до другої кімнати .. Поволікся за ними й Вова (С. Васильченко);
Він ще довго гомонів у сінях та нахвалявся, а тоді поволікся до Павла Гречаного (Григорій Тютюнник);
// Піти дуже повільно (від слабості, втоми і т. ін.).
Хома .. якимось зломаним [зламаним] ходом поволікся .. до міста (І. Франко);
Гірко стало старому бурлаці, насунув козирка на очі й поволікся вулицею помалу-малу (С. Васильченко);
// Змінити місцеперебування, помандрувати.
Сама вона кудись поволоклась із сусід, бо вона в сусідах жила (Сл. Б. Грінченка);
Якби не сусідська донька Кривинюкова Настка, з котрою добре держався, всі жалі ділив, якби не батькові коні, які любив понад усе, та вівці, над якими ще як хлопчина своїм голосом, як над дітьми, панував – він був би вже давно батька-матір покинув і поволікся в світ (О. Кобилянська);
Чи ж би ми покинули наш край, та й поволоклися б кудись, мов цигани, у світ за очі? (У. Самчук).
3. розм. Виявляти увагу до кого-небудь, домагаючись прихильності; залицятися.
Ти помиляєшся, сину, – сказав якомога лагідніше, бо почував, що сердиться. Не за питання, а за те, що той поволікся нехай і за розумним, нехай і за дуже гарним, а все ж дівчиськом... (О. Гончар).
4. перен. Потягтися повільно, довго (про час).
Дні для Зіни поволоклися, немов бабине літо (Ю. Мушкетик).
-очуся, -очешся, док.
1) Потягтися по поверхні чого-небудь.
2) розм. Піти, рушити куди-небудь або слідом за кимсь. || Піти дуже повільно (від слабості, втоми і т. ін.). || Змінити місцеперебування, помандрувати.
3) перен. Потягтися повільно, довго (про час).
Поволокти́ся, -лочу́ся, -ло́чешся; поволі́кся, -локла́ся
To drag, to trail