УДАРЯТИСЯ

УДАРЯ́ТИСЯ (ВДАРЯ́ТИСЯ), я́юся, я́єшся, недок., УДА́РИТИСЯ (ВДА́РИТИСЯ), рюся, ришся, док.

1. Наштовхуючись під час руху на кого-, що-небудь, спричиняти удар, удари.

От величезний камінь при березі. Ударяючися об нього, вода викрутила дно, і там тепер глибоко (Г. Хоткевич);

Балабуха ввійшов у пасіку. Одна бджола вдарилась в його лице, неначе хто її кинув з усієї сили (І. Нечуй-Левицький);

Вдарившись буферами, шарпнувся, зрушився з місця ешелон (О. Гончар).

2. Наштовхуючись на кого-, що-небудь, зіштовхуючись з кимось, чимось, зазнавати болю від ударів; забиватися.

Марія спіткнулась і з усієї сили ударилась об піч лобом (І. Нечуй-Левицький);

Бригадир дав Мишуні перше доручення – допомогти кріпильникам. Хлопець так рвонувся, що вдарився головою об покрівлю (Ю. Яновський);

– Де ж Іван? – Хай його кат бере! – сердито тріпнула рукою і боляче вдарилася пальцями об .. ослін (М. Стельмах);

* Образно. Шумів ліс, іще раз ударилась грудьми об нього буря і вдруге труснула, і втретє загула, дожидаючи своєї пори (Ю. Яновський);

* У порівн. Ступивши швидкою ходою ступнів з десяток, зупинивсь [Петро] ізнов, наче об стіну вдаривсь (П. Куліш);

// Стукатися (перев. головою) об щось, навмисне завдаючи собі ударів.

– Моя ти доленько! Без його Що я робитиму? До кого Я прихилюся?.. – І небога Кругом зирнула, і о мур, Об мур старою головою Ударилась, і трупом пала Під саму браму (Т. Шевченко);

Плутаюсь я між могилами та й плутаюсь. Двічі вдарилась лобом об кам'яні хрести, аж синяки собі понабивала (І. Нечуй-Левицький);

Ударилась об землю ластівка – перекинулась старою бабою та й стала під вікном у Олени (Марко Вовчок).

3. до кого, розм., заст. Звертатися до кого-небудь звичайно з яким-небудь проханням.

З цим проханням ударяємося і до вельмишановного Марка Лукича (Панас Мирний);

Я вдарилась оце до вас, моя госпоженько: усі люде кажуть, що ви .. багато вже декому запомагали (Ганна Барвінок);

– Такий-то був мені сон, козаче! Проходить день, другий – ніяк його не забуду. Ударилась я до ворожки (П. Куліш).

4. тільки док., розм. Відправитися, податися куди-небудь.

Вдарився я в Крим з чумаками (Я. Щоголів);

Хаєцький, обкрутнувшись на перехресті, вдарився із своїм транспортом на північну околицю станції (О. Гончар);

Самі вороги доокола, весь світ повний лютих звірів. Мов у темному, страшному лісі заблудила [Маруся] глупої півночі і, куди вдаритися, не знає (Г. Хоткевич).

5. тільки док., на кого. Кинутися на кого-небудь; атакувати когось.

Та й затягла [Мотря]: “Ой чумаче, чумаче, хрещатий барвінку!” Дівчата й собі підхопили, а чумаки йдуть та тільки поглядають, а далі як ударяться на нас! Ми врозтіч (Марко Вовчок);

Тільки Сивоок мужньо вдарився на ромеїв, сподіваючись пробитись, і таки звалив кількох (П. Загребельний).

6. у що, розм. Почати з захопленням робити що-небудь, займатися чим-небудь.

А князь тим часом ударився в історію, почав пояснювати причини, що породили опришківство (В. Гжицький);

Син теж любив птицю і в дитинстві собі майстрував крила, а тепер для чогось вдарився в невідому політику (М. Стельмах);

Короткочасна робота вантажником на базі тільки навела його на думку вдаритись у комерцію з картками (І. Цюпа).

7. у що, розм. Впадати у якийсь стан.

Не плач, не плач, дівчинонько, не вдаряйся в тугу, Велю тобі заміж іти, бо я знайшов другу (з народної пісні);

У гнів, дурень, ударився: ні губами, ні зубами не достане [зірки] (О. Ковінька).

(1) Уда́ритися бі́гти – швидко побігти.

Яків рвав траву, ламав гілля, вертівся між собаками, одгонився – далі ударився бігти (С. Васильченко);

(2) Уда́ритися в ма́ндри – почати мандрувати.

Мені нужда, що вона в мандри вдарилась? (Панас Мирний);

(3) Уда́ритися в гру́ди – виражати каяття, розпач і т. ін.

Сердешна Оксана так вдарилась у груди, та впала в подушки, щоб мати не почула її голосіння (Г. Квітка-Основ'яненко);

Палажка так і вдарилась у груди (Ганна Барвінок).

◇ Би́тися (би́ти, ударя́ти) / уда́ритися (уда́рити) [себе́] об (у) по́ли [рука́ми] див. би́тися;

Впада́ти (вдаря́тися) / впа́сти (вда́ритися) в кра́йнощі (в кра́йність) див. впада́ти¹;

(4) Уда́ритися (ки́нутися) вро́зтіч – розбігтися у різні боки, втекти.

Чимала валка парубків показалася з улиці .. Дівчата вдарилися врозтіч (Панас Мирний);

Парубки кинулись врозтіч і подряпались на тини, неначе коти, та й поховались в вербах (І. Нечуй-Левицький).

(5) Уда́ритися об (у) по́ли [рука́ми] – те саме, що [Аж] уда́рити об по́ли рука́ми (див. ударя́ти).

Увійшов у хату, Ударивсь об поли: Лазять діти у запічку Голодні і голі (Т. Шевченко);

Стара Подорожниха вдарилась у поли: – Ой, та куди ж ви так швидко? (Ю. Збанацький);

Кинулись [Орлик з Ластівкою] у такі обійми, що навіть дід Дем'ян ударився руками об поли, а бабуся залилась радісними слізьми (О. Левада).

◇ (6) Уда́ритися в горі́лку (до горі́лки) – почати пиячити.

Вони нерідко сварилися. Все частіше Марина з дочкою ночувала в батьків. От він від гіркоти, образи у горілку й ударився (з переказу);

Думав [Мартин Прокопович] – до горілки вдаритись, та чистота душі втримала (О. Копиленко);

(7) Уда́ритися в сльо́зи – заплакати.

Знов дрочаться діти, поки він [Івась] не удариться в сльози (Грицько Григоренко);

(8) Уда́ритися (полі́зти, впа́сти і т. ін.) в амбі́цію – підкреслено виявляти образу, незадоволення внаслідок враженого самолюбства.

– Що?! – Кажу – поженимось... Я ж не малолітній, – вдарився Остап в амбіцію (М. Ю. Тарновський);

Тут Карпо поліз в амбіцію, вийшов на місце голови [зборів] й давай лаятись (Ю. Яновський).

БИ́ТИСЯ (торкатися чого-небудь, стикатися з чимось тощо, налітаючи з розгону, опускаючись із силою і т. ін.); УДАРЯ́ТИСЯ (ВДАРЯ́ТИСЯ), УДАРЯ́ТИ (ВДАРЯ́ТИ) у що, об що (підкреслюється роздільність дії); СТУ́КАТИСЯ (перев. зі стуком); ТОВКТИ́СЯ розм. (часто, дрібно битися). — Док.: уда́ритися (вда́ритися), уда́рити (вда́рити), сту́кнутися. В шибку билась здорова муха (М. Коцюбинський); От величезний камінь при березі. Ударяючися об нього, вона викрутила дно, і там тепер глибоко (Г. Хоткевич); Лопасті (корабля) люто вдаряли об воду, і білясті вали крутилися в зеленій глибині (О. Досвітній); Трясуться колеса, товчуться об твердий клінкер (Ю. Збанацький).

ЗВЕРТА́ТИСЯ (спрямовувати свої слова, свою мову до кого-небудь), ОБЗИВА́ТИСЯ (ОЗИВА́ТИСЯ), ОКЛИКА́ТИСЯ, УДАВА́ТИСЯ, АПЕЛЮВА́ТИ, АДРЕСУВА́ТИСЯ заст., УДАРЯ́ТИСЯ (ВДАРЯ́ТИСЯ) розм., заст., ОБЕРТА́ТИСЯ рідко. — Док.: зверну́тися, обізва́тися (озва́тися), окли́кнутися, уда́тися, апелюва́ти, адресува́тися, уда́ритися (вда́ритися), оберну́тися. Терпіння зраджувало стару, але вона не виказувала цього і спокійно звернулася до Юлі: — Візьми, дитино, відерце та принеси мені води (Григорій Тютюнник); — Нічим не проймеш! — апелюють жінки вже до мене (О. Довженко); Васька, до якого адресувався бригадир, щось вигукнув (П. Панч); З цим проханням ударяємося і до вельмишановного Марка Лукича (Панас Мирний).