РАХУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. Вимовляти, називати числа в послідовному порядку (під час підрахунку).
Санітар .. почав думкою рахувати: один, два, три, чотири, п'ять, шість... Відраховував секунди (М. Трублаїні);
– Рахую до трьох, – сказав я, – забирайтесь моментально за борт (Ю. Яновський);
// Ритмічно повторюючи числа, відмірювати такт (у музиці, танці, під час ходьби і т. ін.).;
// Знати назви й послідовність чисел у певних межах.
– Василю, – говорить малий Мирон до малого Василя, – ти доки вмієш рахувати? (І. Франко);
// Уміти виконувати арифметичні дії з числами.
Хлопчик Андрійко не вмів рахувать, Ні віднімать, ані додавать (Л. Первомайський).
2. кого, що і без прям. дод. Визначати кількість, суму.
Вона повернулась до стіни і почала рахувати пальцем крапочки на перському килимі (Леся Українка);
Два сержанти зупинили колону, почали рахувати людей (Григорій Тютюнник);
Рахувати гроші;
// Вести які-небудь підрахунки.
Він собі своє рахував, а я своє, та й таки на моїм стало (І. Франко);
Часом він діловито щось собі мимрив, загинав пальці й рахував. – Один – двадцять п'ять, за двох – півсотні, за десять буде триста без п'ятдесят... та ще одежа... (М. Коцюбинський).
3. що. Вести початок чого-небудь від чогось.
Вона навіть рахувала день свій з тої хвилі, коли могла врешті бути з о. Василем (М. Коцюбинський).
4. кого, що. Враховувати, включати кого-, що-небудь.
Просив би звістити, які саме новели мої гадаєте помістити в другому томикові, рахуючи нове оповідання (М. Коцюбинський);
// Брати до уваги когось, щось.
Шевченко взагалі нікого й нічого не перекладав, принаймні до нас не дійшли його переклади, якщо не рахувати уривків із “Слова о полку Ігоревім” (М. Рильський).
5. на кого – що, розм. Надіятися, розраховувати на кого-, що-небудь у своїх діях, планах і т. ін.
– Ти, може, рахуєш на те, що вийдеш заміж? (Л. Мартович);
Звістіть, коли ласка, на яке число примірників книжки можу рахувати? (М. Коцюбинський);
Я ревно притягатиму других до роботи над словником, і взагалі Ви можете на мене рахувати (А. Кримський).
6. кого, що, за кого – що, ким, чим, розм. Те саме, що вважа́ти.
Рахувати його [хазяїна кав'ярні] за постійного члена нашої сімки важко (Ю. Яновський).
7. розм. Думати, розмірковувати над чим-небудь.
[Кнуриха:] Все знаєш, рахує [Василь] про діла людські і мучиться, що не по правді народ живе (Панас Мирний);
[Свічка:] Погано ж ти рахуєш, воєводо, Коли життя за грамоту даєш (І. Кочерга);
// із спол. що. Ґрунтуючись на чомусь, робити певний висновок, певне припущення з приводу кого-, чого-небудь.
Роздумав собі [Гринько] так, що ожениться з Варварою, бо вона має хатчину й городець. Рахував, що на бульбу й капусту вистане [вистачить] їм ґрунту (Л. Мартович);
Він рахував, що як письменний Зінько пристане до його, то вони вдвох таке заведуть, що ну! (Б. Грінченко).
8. у знач. вставн. сл., рідко. Уживається для підтвердження певної думки.
– І піп, рахувати – свячена особа, а він, як якийсь казав, важить на моє добро (Л. Мартович).
ЗВАЖА́ТИ на кого-що і без додатка (брати до уваги кого-, що-небудь, надавати значення чомусь), УВАЖА́ТИ (ВВАЖА́ТИ) на кого-що, РАХУВА́ТИ що і без додатка, УРАХО́ВУВАТИ (ВРАХО́ВУВАТИ) що і без додатка, РАХУВА́ТИСЯ з ким-чим і без додатка, ПОТУРА́ТИ на кого-що і без додатка, перев. з запереченням н е, ВА́ЖИТИ рідко, ЧИ́СЛИТИСЯ з ким-чим, діал., ТУРА́ТИ на кого-що, діал.; ПРИСЛУХА́ТИСЯ до чого і без додатка, ОГЛЯДА́ТИСЯ на кого-що (враховувати чиюсь точку зору на кого-, що-небудь). — Док.: зва́жити, ува́жити (вва́жити), урахува́ти (врахува́ти), порахува́тися, прислу́хатися. — І в мене потреби дедалі ростуть і ростимуть, союзники мусять зважати на це (О. Гончар); (Лизогуб:) Нам потрібен такий гетьман, що об'єднує увесь народ, щоб на нас вважали у Варшаві (О. Корнійчук); — В дійсності Кузь, може, хоч і не злодій, але й не такий, щоб рахуватися з його думкою (Григорій Тютюнник); Далі — взялися за мене. Не порахувалися навіть, що каліка (В. Логвиненко); Важимо на ваші літа й присуд той відкладемо (І. Ле); Тяжко з батьком не числитись, тяжко й матір.. не любити (О. Кобилянська); Поки що моє діло робити, ні на кого не оглядаючись, окрім Вас (Леся Українка).
НАДІ́ЯТИСЯ на що, з інфін., із спол. що (вважати ймовірним здійснення чогось бажаного, мати надію на що-небудь), ГАДА́ТИ з інфін., із спол. що, часто при запереченні з інфін., ДУ́МАТИ з інфін., із спол. що, часто при запереченні з інфін., ДУ́МАТИ Й ГАДА́ТИ перев. при запереченні, розм.; СПОДІВА́ТИСЯ, СПОДІВА́ТИ заст. (з більшою певністю і на бажаніші результати); УПОВА́ТИ (ВПОВА́ТИ) на що, із спол. що, заст., уроч. (твердо надіятися); РОЗРАХО́ВУВАТИ на кого-що, РАХУВА́ТИ на що, розм., БИ́ТИ на кого-що, розм. (на основі яких-небудь міркувань); ВА́ЖИТИ на кого — що (сподіваючись мати своїм). Ні на що вже надіятись! Попропадало усе і на полі і по вгородам (городах) (Г. Квітка-Основ'яненко); Сайгор даремно гадав заснути — не міг (М. Хвильовий); Не думав і не гадав зустріти тут приятеля; Він сподівався дістати од тіток двоє сіл після їх смерті (І. Нечуй-Левицький); — Недобре чинити таке, гетьмане, — з докором проказав Демид, — уповали на тебе, як на батька рідного... (Н. Рибак); — Хто може розраховувати на більші матеріальні блага? (Є. Гуцало); Правда, і Алі, і Фатьма.. не знали стежок і легко могли заблудитися в їх лабіринті — і на це рахувала погоня (М. Коцюбинський); — Брат старший від мене, може, бив на мої гроші, що я з полку принесу (Ганна Барвінок); Мотря важить на іншого... на того Гайдученка (Марко Вовчок).
РАХУВА́ННЯ, ЛІК, ЛІЧБА́, ЛІЧЕННЯ (ЛІЧІ́ННЯ), ЧИ́СЛЕННЯ, РАХУ́БА заст., РАХУ́НОК розм. Береза здригнувся, ніби застали його за рахуванням крадених грошей (М. Томчаній); Я не літописом холодним Холодний лік веду вікам (М. Рильський); За ці вечори в нього від лічби опухли очі (М. Стельмах); І тут він показав свою енергію та тямучість, свій бистрий розум та вірний спосіб числення (І. Франко); (Кармелюк:) Перебили тобі рахубу, Мошко, ну, та нічого — за спину не ллє, починай знову (С. Васильченко); "Дядькові" доводилось ще раз вести рахунок і під сміх людей признаватися, що таки збився з лічби (М. Стельмах). — Пор. 1. рахува́ти.
РАХУВА́ТИ (називати числа в послідовному порядку; визначати кількість, суму), ЛІЧИ́ТИ, ВИЛІ́ЧУВАТИ, ЗЛІ́ЧУВАТИ розм., ЧИ́СЛИТИ розм.; ПЕРЕРАХО́ВУВАТИ (встановлювати кількість когось, чогось). — Док.: порахува́ти, зрахува́ти діал. нарахува́ти, полічи́ти, ви́лічити, злічи́ти, почи́слити, перерахува́ти. Вийшли діти на узлісся, Рахувать гриби взялися (І. Нехода); Комбат став лічити на пальцях (О. Гончар); (Мохаммед:) Я злічив всі зморшки у неї на обличчі... (Леся Українка); Дні з нетерпінням я числив, і от моя мрія збулася (М. Зеров); — Ой, скільки там гармат за горою — не годен перерахувати! (О. Гончар). — Пор. підрахо́вувати.
-ую, -уєш, недок.
1) неперех. Вимовляти, називати числа в послідовному порядку (під час підрахунку). || Ритмічно повторюючи числа, відмірювати такт (у музиці, танці, під час ходьби і т. ін.). || Знати назви і послідовність чисел у певних межах. || Уміти виконувати арифметичні дії з числами.
2) перех. і без додатка. Визначати кількість, суму. Рахувати гроші. || Вести які-небудь підрахунки.
3) перех. Вести початок чого-небудь від чогось.
4) перех. Враховувати, включати кого-, що-небудь. || Брати до уваги когось, щось.
5) неперех., на кого – що, розм. Надіятися, розраховувати на кого-, що-небудь у своїх діях, планах і т. ін.
6) перех., за кого – що, ким, чим, розм. Те саме, що вважати.
7) неперех., розм. Думати, розмірковувати над чим-небудь. || із спол. що. Ґрунтуючись на чомусь, робити певний висновок, певне припущення з приводу кого-, чого-небудь.
8) у знач. вставн. сл., неперех., рідко. Уживається для підтвердження певної думки.
І раховані вівці вовк бере.
Само почислення не охороняє нічого, а треба стерегти.
То все буде пораховане.
Колись відповіш за усі кривди.
Якби рахував сир і масло то б ніколи пирогів не їв.
Якби уважав на кошт продуктів, то б ніколи страви не ів.
Не рахуй курят, поки з яйця не вилізуть.
Не рахуй прибутку, поки робота не закінчена.
Не рахуй овець в череді, а рахуй в загороді.
Таке ж саме значення, як і попереднього прислів'я.