ПРОВІЩАТИ, ЩА́Ю, ЄШ,
Провіщати, ща́ю, єш, гл.
1) Возвѣщать, проповѣдывать. Ти ж (Іван Хреститель) ходивши по містах і селах провіщав: «покайтеся від гріхів». Чуб. І. 172.
2) Предвѣщать. Що ж за гомін чудний ходить од краю до краю? Чи він що нам нагадує, чи що провіщає? Кост. (О. 1861. II. 45).
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 460.