ПРОВІ́СНИЦЯ

ПРОВІ́СНИЦЯ, і, ж. Жін. до прові́сник. Ясними зоряними ночами під покривом Чумацького Шляху майже кожної другої ночі розсипаються роси — провісниці ранньої осені (Хлібороб Укр., 7, 1967, 39); Розкладу буржуазної літератури протистоїть високий гуманістичний пафос радянської літератури, яка є провісницею нової, комуністичної моралі людства (Іст. укр. літ., II, 1956, 23); * У порівн. Ти [любов] прийшла в дні погожі, Хай без цвіту й солов’я, Стала в серця на сторожі, Як провісниця моя (Мал., Серце.., 1959, 96). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 136.