ОТОДІ

ОТОДІ́, присл., розм.

Те саме, що тоді́; ось тоді; от тоді.

Так отак хіба, небого? Ні ти нас не знаєш, Ні ми тебе. А поживеш, Роздивишся в хаті, Та й ми тебе побачимо, – Отоді й за плату (Т. Шевченко);

Думав [Давид] про Матюху з його компанією, про позавчорашній сход, про збори в себе в хаті, отоді, увечері (А. Головко);

– Отоді за лісом мене вцілив печеніг... стрілою в груди... Але я вистояв (С. Скляренко).

ТОДІ́ (колись у минулому; відразу після якоїсь дії або одночасно з нею тощо), ОТОДІ́ підсил. розм., ТОГДІ́ (ТОЙДІ́) заст., ОТТОДІ́ заст. Була весна у мене, діти, Мого життя далекий рай; Тоді втішали пташки, квіти, Мене манив зелений гай (Л. Глібов); Ще згадувалося мимоволі, як отоді колись Лукії, ще під війну германську, ворожила Упирка і вгадала, що вбито її чоловіка (А. Головко); Тогдіто в пеклі вечорниці лучились, бачиш, як на те (І. Котляревський).

Отоді́, присл.; от тоді́ (з різн. знач.)