БОРОДА́

БОРОДА́, и́, ж. 1. Волосяний покрив на нижній частині обличчя. Борода виросла, та ума не винесла (Номис, 1864, № 6355); А он їде, а онде йде Дідусь з бородою (Шевч., І, 1951, 283); Засмаглі щоки вкривала. колюча, вже посріблена борода (Панч, Гомон. Україна, 1954, 60); * У порівн. Грубе виноградне коріння обросло корінцями та тоненькими мочками, як бородою (Коцюб., І, 1955, 206); Зілля бородами нависало з сволока (Стельмах, Хліб.., 1959, 145); // перен., розм. Про бородатого чоловіка. Сиві бороди, а села переказали нам давню легенду (Вол., Сади.., 1950, 5); — Ей, борода, у тебе мій диск? (Гончар, III, 1959, 160); // У деяких тварин і птахів — пучок шерсті або пір’я коло шиї. ◊ Бо́га за бо́роду вхопи́ти (впійма́ти) — здійснити те, що здається неможливим; опанувати що-небудь. Що він — бога за бороду впіймав, що всі на будові говорять, що треба працювати по-рум’янцівському? (Вишня, І, 1956, 332); Сивина́ в бо́роду, а чорт (біс) у ребро́, жарт. — про залицяння немолодого, підстаркуватого чоловіка. На старість воно так завжди: сивина в бороду, а чорт у ребро! (Мирний, IV, 1955, 237). 2. Підборіддя, нижня щелепа. — Оце тобі, Манюню, букетик, — подав він квітки тітці.. Потому, взявши її за бороду, поцілував у губи (Коцюб., І, 1955, 463). 3. етн. Кущик жита чи пшениці, залишений господарем на обніжку після закінчення жнив. Довго і смачно розповідає Федір про те, як у їхньому селі справляють зажинки, як він пастушком не раз підстерігав "бороду". Дожинав господар ниву — на обніжку обов’язково кущик жита чи пшениці лишить. Зав’є його гніздечком, такою "бородою" викладе, а на ту "бороду" — паляницю та яблук, груш, а то ще й цукерок (Збан., Сеспель, 1961, 144). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 218.

борода́ — 1) (зменшено-пестли­ве — борі́дка, борі́донька, борі́дочка) у чоловіків — волосяний покрив на нижній частині обличчя; символізує чоловічу гідність, муж­ність, втілення життєвої сили, росту, плодючості, згодом старість, але молодість душі («Борода сива, та душа красива»); не завжди означає мудрість, серйозність, розум, тому іронізують: «Борода не робить людину мудрою», «Борода ве­лика, а розуму мало», «В бороді гречка цвіте, а в голові на зяб не орано»; уживається в традиційних казкових прикінцевих висловах: «По бороді потекло, а в рот не до­сталося (не попало) (а в роті не бувало, та в роті не було, а в роті сухо було)»; у народному світосприй­манні борода здебільшого атрибут Бога, святих угодників, деяких казкових і міфологічних героїв; заборонялося залишати на ніч не допрядену куделю, — «у діда борода виросте»; якщо куделя намокне, кажуть: «Борода козлина, чортова» (у народному уявлення чорт, як правило, «лисий», «голенький»); за повір’ям, якщо священик не помаже миром підборіддя хлопчи­ка, у того ніколи не виросте боро­да. Борода виросла, та ума (а розу­му) не винесла (М. Номис); Ой не піду за старого — бородою коле (пісня); А он їде, а онде йде Дідусь з бородою (Т. Шевченко); фразеоло­гізми: Бо́га за бо́роду вхопи́ти (впій­ма́ти) — здійснити те, що видає­ться неможливим; сивина́ в бо́роду, а чорт (біс) у ребро́ — про залицян­ня немолодого, підстаркуватого чоловіка; 2) підборіддя, нижня щелепа; 3) див. Спа́сова борода́ = борода́ Во́лоса = Во́лосова (Іллє́ва, Ілько́ва) борода́; 4) ца́рська борода́ (борі́дка) = нічна́ красу́ня — багато­річна трав’яниста рослина родини ночецвітих; культивується як декоративна; 5) ца́пова борода́ див. цап. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 50.