О́ВИД
О́ВИД, у, ч., рідко. Обрій, виднокруг. Перед нами, на далекому овиді, виринає з-за збіжжя кілька їздців (Ірчан, І, 1958, 288); Не з одного якогось боку підходить він [О. С. Пушкін] до народу, а широко, з усіх боків, по-пушкінському, по-глибокому, включаючи в свій овид всі племена, всі нації (Тич., III, 1957, 345); В світи вторгаюсь зореві, Чи сію лан, труджусь на фермі — Скрізь бачу овиди нові, Ясні, як ранки заозерні (Брат., Грудка.., 1962, 89).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 611.