ПОВОЛОЧИТИ

ПОВОЛОЧИ́ТИ, лочу́, ло́чиш, док., кого, що.

1. Те саме, що поволокти́.

Не понесемо на той світ із собою медів і не поволочимо пуховиків (Ю. Мушкетик);

* Образно. Тоді зарегоче радо, закрутиться в шаленім танці, як перелесник, і поволочить нас у прірву, у вир, у наше минуле (В. Дрозд).

2. Розпушити бороною зорану землю до або після сівби.

Як згине сніг, не забудь поволочити боронами озимину (У. Самчук).

3. Волочити якийсь час.

Вліпив [Паллант] такого макогона, Що пан Галес шкереберть став. Паллант, його поволочивши, Потім на горло наступивши, Всього ногами потоптав (І. Котляревський).

◇ (1) Поволочи́ти по тю́рмах – тримати довгий час в ув'язненні, переводячи з однієї тюрми до іншої.

– Вже скільки по тюрмах поволочили, то він і лік тому згубив (М. Коцюбинський).

ТЯГТИ́ (ТЯГНУ́ТИ) (переміщати по поверхні до себе або за собою), ВОЛОЧИ́ТИ, ВОЛОКТИ́ (ВОЛІКТИ́ розм.), ТОЛОЧИ́ТИ, ТАРГА́НИТИ діал.; ЦУ́ПИТИ розм., ЦУРПЕ́ЛИТИ розм., ТИ́РИТИ розм., ПЕ́РТИ фам., ТЕРЕБИ́ТИ діал. (перев. понад силу). — Док.: потягти́ (потягну́ти), поволочи́ти, поволокти́, поцу́пити, попе́рти, потереби́ти. Хлопчик по землі тягне кулемета (В. Сосюра); Юра що є сили волочив товаришів по гальці, весь час надсильно гукаючи: — Ваню! Земля вже, земля! (І. Ле); Листоношу водили (кайзерівці) селом, як злидарське горе, його толочили по дорозі й нівечили чобітьми (Ю. Яновський); В хату вбігає задиханий і переляканий Петро. Поперед себе він тарганить за поперек Степанка (С. Васильченко); Одно — творити язиком, а друге — перти плуга (приказка).

Поволочи́ти, -лочу́, -ло́чиш, -чать