СОТНИК, 1) офицерский чин в казачьих войсках дореволюц. России, соответствовавший чину поручика в регулярных войсках. 2) Нач. адм.-терр. сотни на Украине в 16-18 вв. Обладал широкими воен., адм., суд. и финанс. полномочиями. Первоначально избирался казаками, позже назначался гетманом или полковниками из числа старшины. Его помощниками были писарь, сотенный атаман, есаул и хорунжий.
СО́ТНИК, а, ч.
1. Особа, яка очолювала сотню військову та адміністративно-територіальну одиницю на Україні в 17–18 ст. – сотню призначалася гетьманом або царем.
На чолі сотні стояв сотник, якого обирало козацьке населення полку або призначав гетьман, а іноді й полковник (з наук. літ.);
Пишними рядами Виступають отамани, Сотники з панами І гетьмани (Т. Шевченко);
Охороняючи гурт людей од яничарів, полягли усі до одного козаки сотника Петра Недолі (М. Стельмах).
2. Те саме, що со́те́нний 2.
3. Офіцерський чину козачих військах дореволюційної Росії, що відповідав чинові поруччика.
З Кам'янця-Подільського – останньої резиденції “головного отамана військ України” Симона Петлюри – крізь лінію фронту пробиралися підполковник політичного відділу Кіндрат Погиба і сотник Данило Підіпригора (М. Стельмах);
Троє петлюрівських старшин – полковник, сотник і хорунжий – були зодягнені в барвистий .. одяг (Ю. Смолич).
-а, ч., іст.
1) В Україні у 16-18 ст. – особа, яка очолювала сотню (у 5 знач.), обиралася спершу козаками, а згодом призначалася гетьманом або царем.
2) Те саме, що сотенний 2).
3) Особа, яка очолювала сотню в давньоруському війську, а також у стрілецьких військах Московської держави у 16-17 ст.
4) Особа офіцерського чину в козачих військах дореволюційної Росії та кінноті періоду громадянської війни.