ПОРОШИТИ

ПОРОШИ́ТИ, ро́шить, недок.

1. кого, що. Засипа́ти, покривати порохом, пилом.

І гарно тут і погано. Гарно – як ніхто не тарахкотить по дорозі й не порошить тебе пилом (М. Коцюбинський);

* Образно. Золота порохівниця місяця, вистромившись із-за могил, порошила трави голубим пилом (Григорій Тютюнник);

// у сполуч. зі сл. о́ко, о́чі. Запорошувати.

Уздовж Дніпра дув пронизливий вітер і порошив очі чорним пилом (П. Панч);

Дарма, що вітер Мете широкий, Вапно і крейда Порошить очі, – На будівництві Невпинні кроки, Пахучі стружки З-під рук робочих (Г. Бойко).

2. Вкриватися вихорами пилу, куряви; куритися.

Який же тихий та пустий цей шлях мимо удовиної хатки і як же він, що ближче до міста, усе людніш та грюкотніш порошить і гурчить (Марко Вовчок).

3. Іти, сипати (про дрібний сніг).

Ой у полі сніжок порошить (П. Чубинський);

В заліплені шибки порошив сухий сніг (Іван Ле);

Вітер так і свистить. Мороз щипа. У пику сніг порошить (А. Тесленко);

// безос.

І не раз було, як гуде холодний вітер, порошить крупами, .. Марина йде до церкви (І. Нечуй-Левицький);

З сивого, хмарного неба порошило – і сніжинки .. сідали одна коло одної на сіре ворсисте сукно (Ю. Смолич);

// чим. Сипати на землю дрібний сніг (про хмари, небо).

Ми летіли під хмарами, які дедалі згущались, порошили снігом (Яків Баш);

// кого, що. Засипа́ти, вкривати собою що-небудь (про сніг).

Він [сніг] порошить партизанам голови, плечі (В. Кучер);

// перен. Опадати, осипатися.

Усе округи дуже тихо було: чутно тільки порошать листя під віконечком (Марко Вовчок).

4. розм., рідко. Іти (про дрібний, рясний дощ).

Темний вологий вечір. Порошить дрібний дощ (Я. Гримайло);

// безос., чим.

Порошить по висхлому кукурудзяному листі дрібненьким дощем (В. Козаченко).

ІТИ́ (ЙТИ) (про дощ, сніг), ПА́ДАТИ, ВИПАДА́ТИ (час від часу); ПОРОШИ́ТИ, МОТРОШИ́ТИ розм. (перев. про сніг); ДОЩИ́ТИ розм. (про дощ — безперервно); РОСИ́ТИ, ДРІБНИ́ТИ розм., ДРОБИ́ТИ рідше (дрібними краплями); ВАЛИ́ТИ, СИ́ПАТИ, ЛІПИ́ТИ розм. (про великий, густий сніг). — Док.: піти́, ви́пасти. Діло було в березні. Ішов сніг, град і дощ (Ю. Яновський); Лапатий пада сніг (М. Рильський); Сніжок випадає святковий (М. Нагнибіда); В засліплені шибки порошив сухий сніг (І. Ле); Почало мотрошити сніжком (Панас Мирний); Давно пора дощам дощити і виснути сивим туманам (І. Муратов); Василь одягав дощовик, бо зранку росив трошки дощик (Ірина Вільде); Дощ дрібнить крізь синє сито. Мов сівач, поволі йде (М. Стельмах); — Може б ми взагалі рушили звідси, — сказав Нестор, — дощ лиш дробить (О. Кобилянська); Надворі валив сніг і мчав густий поземок (З. Тулуб); Сипле, сипле, сипле сніг, З неба сірої безодні Міріадами летять Ті метелики холодні (І. Франко); Ліпив мокрий сніг, припорошуючи білим конячі спини (Григір Тютюнник)

II. КУРИ́ТИ (роблячи що-небудь, здіймати куряву, пил; виділяти в повітря дрібні часточки чогось); ПИЛИ́ТИ, ПОРОШИ́ТИ, ПИЛЮ́ЖИТИ розм. (піднімати пил, виділяти його з себе, із своєї поверхні). Галя вимітала долівку. Йому на заваді і тихе шуршання притертого деркача по долівці. — Не кури! — кричить він на сестру (Панас Мирний); Земля все була як камінь, Хліба не родила І від вітру, як дорога, Порохом пилила (С. Руданський); Гарно — як ніхто не тарахкотить по дорозі й не порошить тебе пилом (М. Коцюбинський).

I. МРЯЧИ́ТИ (про густий дощ, мокрий сніг — падати дуже дрібними краплями), МЖИ́ЧИТИ (ІМЖИ́ЧИТИ), МЖИ́ТИ (ІМЖИ́ТИ), СЛЬОТИ́ТИ розм., СІ́ЯТИ розм., СІ́ЯТИСЯ розм., ПОРОШИ́ТИ розм., МИГИ́ЧИТИ діал., ГЕ́МЗИТИ діал. Мрячив холодний дощик (П. Загребельний); Дрібно дощиком сікло, Мжичило із неба (Д. Павличко); — Он дивись! Я тільки подумав, і вже на них труситься брильянтова роса, неначе труситься порох або імжить сніжок (І. Нечуй-Левицький); Всю малину з'їдав вуйко (ведмідь) майже сам, і пізніше, коли наставали холодні дні, коли сльотило, він навідувався сюди (Є. Гуцало); Вже третю добу сіє на полонині дрібний мичкатий дощик (М. Коцюбинський); Дощ не припиняється, весь час сіється дрібний, одноманітний, холодний (Л. Первомайський); Темний вологий вечір. Порошить дрібний дощик (Я. Гримайло); І холодно було на ріллях чужих за плугом, за бороною осені пізньої, коли мигичить-мрячить з ранку до ночі... (А. Головко); -. Пам'ятаю, поганий був ранок: туман наліг на землю, ґемзило (М. Коцюбинський).

ПОРОШИТИ – ПОРОЩИТИ, ПОРОЩАТИ

Порошити, -ошу, -ошиш. Засипати, покривати чим-небудь; іти, сипати: порошити пилом, сніжок порошить, порошить дрібний дощик.

Порощити, -щу, -щиш і порощати, розм. 1. Сікти, шмагати, бити (про дощ, сніг); періщити. Сніг так і порощить у лице (Ганна Барвінок); Смутне небо порощило дрібним дощем (І.Нечуй-Левицький); Порощить дощ за вікном (С.Васильченко). 2. перен. Швидко й голосно говорити; кричати. – Мовчать! Прескверна пащекухо! – Юнона злобно порощить (І.Котляревський); Манюсінькі [діти].. щебечуть, як тії циганчата, та лящать, кричать, порощать (Г.Квітка-Основ’яненко).

1) to dust, to raise dust, to fill the air with dust

2) безос.

порошить — it is snowing slightly

【未】

1) (无人称) 扬起( 尘土), 吹起( 尘土), 刮起(尘土)

2) 把…蒙上灰尘

3) (无补语) 下(雪), 落(雪)

Пороши́ти, -рошу́, -ро́шиш, -шать; не пороши́, -ші́ть