ПЕСТУН

БІЛОРУ́ЧКА розм. (той або та, хто цурається важкої чи брудної роботи, а також не призвичаєний до важкої, серйозної праці взагалі); ПАН ірон., ПАНИ́Ч ірон. (про чоловіка, хлопця); ПА́НІ ірон., ПА́НЯ заст., ПА́ННА ірон., ПАНЯ́НКА ірон. (про жінку, дівчину); ЧИСТОПЛЮ́Й зневажл. (той, хто цурається брудної роботи). Сашко так натренував м'язи рук, що вони в нього як у спортсмена. Віталик, правда, теж не якийсь там білоручка (О. Гончар); — Буди вже своїх панів, — наказав Йонька.- А то як зайду з кіссям, то я їх скоро підніму (Григорій Тютюнник); Чистоплюй... А-а, це колись ще в школі так назвав Віктора Іван.. за те, що Віктор відмовився їхати в колгосп копати картоплю (М. Зарудний). — Пор. ле́дар, песту́н.

ПЕСТУ́Н (той, кого надмірно пестять, кому потурають у всьому), ПЕСТІ́Й розм., МАЗУ́Н розм., МАЗІ́Й розм., ПЛЕ́КАНЕЦЬ розм., ПЕ́ЩЕНЕЦЬ рідше. Добриня.. не відходив від свого пестуна (С. Скляренко); Гриць, мамин пестій, був хлопець незвичайної вроди, кров з молоком (І. Франко); — А ти, стара, не дуже лишень потурай своєму мазунові (І. Нечуй-Левицький); — Мовчи, мазій, — каже Явтух Каленикович, — бач, який пащекуватий! (Ю. Яновський); За такого можна не боятися, що виросте з нього якийсь байдич, дармобит, матусин пещенець (І. Муратов). — Пор. білору́чка, улю́бленець.

УЛЮ́БЛЕНЕЦЬ (той, кого дуже люблять, цінують), ЛЮБИ́МЕЦЬ, УКО́ХАНЕЦЬ, ОБРА́НЕЦЬ поет., УЛЮ́БЛЕНИК рідше, ЛЮ́БЛЕНЕЦЬ рідше, ВИБРА́НЕЦЬ рідше; ФАВОРИ́Т (улюбленець знатної особи; спорт. — кращий спортсмен, улюбленець публіки); ПРОТЕЖЕ́ книжн. (особа, яку люблять і якій допомагають в службовій кар'єрі тощо); ЛЮБИ́МЧИК розм. (той, кого дуже люблять, виділяють на шкоду іншим). Юнга.. став улюбленцем маленької моряцької родини (М. Трублаїні); Я, врадуваний такою несподіваною стрічею, поставив колишньому любимцеві нараз кілька питань (О. Кобилянська); Данилко поклав його (жайворонка з тіста) перед себе на парті і, пишучи у зошит, одно милувався із свого укоханця (Ю. Яновський); Співа тую пісню дружині дружина, — Те знає і тішиться музин обранець (Леся Українка); — Ну, не заподіє мені король лиха, — крикнув Вишневецький.. — Я, мабуть, швидше випру самого короля з Польщі вкупі з його улюблеником Казановським (І. Нечуй-Левицький); І юні очі проводжають Крилатих любленців своїх (М. Рильський); Царський фаворит; Аутсайдери футбольних турнірів бувають іноді небезпечніші, ніж визнані фаворити (з газети); Він протеже пані судихи Могульської (І. Франко); Той осел та був любимчик шейхів (М. Коцюбинський). — Пор. песту́н.

ПЕСТУ́Н, а́, ч.

1. Той, кого надмірно пестять, якому догоджають, потурають у всіх бажаннях і примхах.

Добриня .. не відходив від свого пестуна [Володимира], жив у Новому городі, біля княгині (С. Скляренко);

Учителька радіє, що її пестун [Володя] так усе знає, дає й дає йому нові книжки (У. Самчук);

* Образно. Далеко й лунко оддавався голос солов'я, і бриніла в йому пиха й погорда пестуна й улюбленця густого та буйного парку (С. Васильченко).

2. заст. Той, хто доглядає й виховує дитину, прищеплюючи їй певні погляди, навики, правила поведінки.

◇ (1) Песту́н (песті́й, улю́бленець) до́лі (форту́ни) – той, кого дбайливо доглядають, якому потурають у бажаннях і примхах або кому таланить у житті.

Не приходила ніколи панотцеві думка про смерть. Як же? Він – “пестій долі” – та мав би вмирати?! (Л. Мартович);

Мати всім керувала, старші сини заробляли, а меншенький був пестуном долі й надією сім'ї (Л. Дмитерко);

А був же ти [поет Назон] улюбленцем долі, солодкоголосий, і ніжно, і щедро люблений, на всю волю купався в обіймах римських гетер, у п'янких пахощах лавра (О. Гончар).

ПЕСТУН – ПУСТУН

Пестун, -а. Той, кого надмірно пестують, кому догоджають, потурають у всьому, а також переносно. Добриня.. не відходив від свого пестуна [Володимира], жив у Новому городі, біля княгині (С.Скляренко); Мати всім керувала, старші сини заробляли, а меншенький був пестуном долі й надією сім’ї (Л.Дмитерко); Далеко й лунко оддавався голос солов’я, і бриніла в йому пиха й погорда пестуна й улюбленця густого та буйного парку (С.Васильченко). Пох. пестунка.

Пустун, -а. Той, хто любить пустувати, схильний до пустощів. Рибки ніби дражнили пустуна і спритно уникали його рук (З.Тулуб); Хоч Наталя Василівна й сміялась з ними, а все ж не спускала очей з пустунів (В.Кучер); Митрик був веселий пустун, зошит його завжди в кляксах (О.Донченко); Горобці пустували на ярмі. Дід Мусій розгнівався. – Киш, пустуни кляті! (Н.Рибак). Пох. пустунка.