ДІАЛЕКТ

діале́кт

• діалект

(грец. διάλεκτος — розмова, говір)

- різновид мови, що характеризується відносною єдністю його особливостей і вживається як засіб спілкування на обмеженій території (тер. Д.) або в певних соціальних чи профес. колективах (соціальний Д.). Тер. Д. здебільшого ототожнюють з говором, а іноді вважають ширшим за нього. Територіальним Д. властиві, поряд з рисами, спільними для всіх (чи більшості) Д. і літературної мови, специфічні фонетичні, акцентуаційні, граматичні й лексичні особливості, якими вони протиставляються ін. Д. і літ. мові. Соціальні Д. грам. будовою і фонетичною системою не відрізняються від загальнонар. мови; специфічними в них є лише деякі тематичні шари лексики й фразеології. Тер. Д. — явище історичне. В них зберігаються сліди попередніх мовних формувань, окремі з яких сягають ще часів родоплемінного й феод. ладу. Хронологічно Д. передують літ. мові. В основу нової укр. літ. мови ліг середньонаддніпрянський Д. Останнім часом відбувається інтенсивний процес витіснення Д. укр. літ. мовою (класифікацію укр. тер. Д. див. у ст. Говір). У мові худож. л-ри особливості територіальних і соціальних Д. використовуються з різним функціонально-стильовим призначенням, зокрема для типізації мови персонажів. Стилістичне використання особливостей тер. Д., передусім лексики, характерне для І. Франка, Ю. Федьковича, Марка Черемшини, О. Кобилянської, М. Коцюбинського, В. Стефаника, Панаса Мирного, A. Головка, М. Стельмаха, О. Гончара, І. Вільде та ін., соціальних Д. — для творів І. Нечуя-Левицького, І. Карпенка-Карого, І. Микитенка та ін. Див. також Діалектизми, Жаргонізми.

■ Літ.: Курс історії української літературної мови, т. 1. К., 1958; Кобилянський Б. В. Діалект і літературна мова. К., 1960; Українська літературна мова в її взаємодії з територіальними діалектами. К., 1977; Франко І. Літературна мова і діалект. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 37. К., 1982; Атлас української мови, т. 1 — 2. К., 1984 — 88; Матвіяс І. Г. Взаємодія діалектної лексики з лексикою української літературної мови. "Мовознавство", 1985, № 2; Півторак Г. П. Діалектна диференціація української мови у світлі етноі глотогенезу східних слов'ян. "Мовознавство", 1988, № 2.

А. М. Залеський.

ДІАЛЕ́КТ (місцевий різновид загальнонародної мови); НАРІ́ЧЧЯ (сукупність таких різновидів на більшій території); ГОВІ́РКА, ГО́ВІР, БАЛА́ЧКА розм., заст. (на невеликій території). Їм не треба було перекладача, бо словацька мова, як відомо, дуже споріднена з співучим подільським Хоминим діалектом (О. Гончар); Українська мова має три наріччя: північне, або поліське, і два південних -- південно-східне і південно-західне (з журналу); В пам'яті постають особливості місцевої говірки (Є. Гуцало); Дослідник мріє на основі вивчення написів Софії та інших пам'яток Києва відтворити риси невідомого нам київського говору XI-XII століття (з журналу); (Гнат:) Знайомий голос і балачка чисто запорозька. Хто ти? (І. Карпенко-Карий).

ДІАЛЕ́КТНИЙ, ОБЛАСНИ́Й, ГОВІРКО́ВИЙ. Перекладати треба на свою мову, причому не діалектну, а загальнолітературну (М. Рильський); Обласні слова; Говірковий лексичний матеріал. — Пор. діале́кт.

ДІАЛЕКТ – ГОВІР – НАРІЧЧЯ – ГОВІРКА

Діалект, -у, лінгв. Місцевий різновид загальнонародної мови, об’єднання близьких за структурою говірок.

Говір, говору. 1. Те саме, що діалект. 2. Звуки розмови, розмова; гомін. Жду – не діждусь я з панею цього дня. Тільки й говору було – коли б поїхать (Д.Мороз); Після обідні піднімається радісний шум і говір (О.Воропай); Всюди гамір, всюди говір, повно скрізь народу (С.Руданський).

Наріччя, р. мн. -іч. Сукупність таких різновидів (діалектів, говорів) на більшій території.

Говірка. Такий різновид, поширений на невеликій території (в одному якомусь селі чи кількох селах).

Різновид певної мови, засіб спілкування осіб, пов'язаних тісною територіальною, професійною або соціальною спільністю; у вужчому розумінні — регіональний різновид мови, який відрізняється від ін. д. певної країни сукупністю мовних рис (головним чином фонетичних та лексичних).

діале́кт

[д'іалект]

-та, м. (на) -т'і, мн. -ти^е, -т'іў

лінгв.

dialect

територіальний (місцевий) діалект — vernacular

[dialekt]

ч.

dialekt

【阳】 方言, 土语

див. мова

Dialekt, målføre

Dialekt

Dialekt

Гаворка