ВИТІКА́ТИ (про рідину — рухатися, виділятися звідки-небудь струменем або краплями), ВИХО́ДИТИ, СОЧИ́ТИСЯ, ТОЧИ́ТИСЯ, ВИТО́ЧУВАТИСЯ, ВИСО́ЧУВАТИСЯ, СЛЬОЗИ́ТИ, СЛЬОЗИ́ТИСЯ, ПРОТІКА́ТИ, ПРОСО́ЧУВАТИСЯ, ПРОСО́ТУВАТИСЯ розм. (поступово крізь що-небудь); СТІКА́ТИ (у якесь вмістилище). — Док.: ви́текти, ви́литися, ви́йти, ви́точитися, ви́сочитися, протекти́, просочи́тися, просоти́тися, просота́тися, стекти́. У воді кров витікає з розтятих вен непомітно (Ю. Смолич); Поруч із пам'ятником помітили струмок, що витікав із розколини іржавої скелі (З. Тулуб); І витоплений із руди метал з печей виходить (Н. Забіла); З невеликого вим'я (кізки) сочилося молоко (М. Стельмах); З руки в нього точилася кров (П. Панч); Інна відчула себе так, наче вся кров раптом виточилася з її тіла (Ю. Шовкопляс); Оглянув Кметик обережно бузька, розпука тяженька огорнула його душу: ліва нога в коліні надвоє зламана, а з-під лівого крила сльозить кров (С. Ковалів); Теплий сік З дерев розчахнутих помалу Сльозивсь (М. Стельмах); Крізь стелю вода протікала (Леся Українка); Вода невеличкими краплинами почала просочуватись крізь пісок (М. Коцюбинський); Потім він.. підставляє глек, Щоб із берези в глек його стікала Вода живлюща (М. Рильський).
МИНА́ТИ (про час, пору життя, події тощо — наближатися до кінця, закінчуватися), МИНА́ТИСЯ, ІТИ́ (ЙТИ), ПРОХО́ДИТИ, ПРОМИНА́ТИ, ЛИ́НУТИ, ПРОТІКА́ТИ, ТЕКТИ́, ПРОПЛИВА́ТИ, СПЛИВА́ТИ, ПЛИВТИ́ (ПЛИСТИ́), ПЛИ́НУТИ, СТІКА́ТИ, СХО́ДИТИ (ЗІХО́ДИТИ рідше), ЗНИКА́ТИ (ІЗНИКА́ТИ рідше), ВИХО́ДИТИ розм., ПЕРЕХО́ДИТИ розм., ПРОЛЯГА́ТИ розм. (перев. про час); ТЯГТИ́СЯ (ТЯГНУ́ТИСЯ), ВОЛОКТИ́СЯ, ПРОВОЛІКА́ТИСЯ розм., ПЕРЕВО́ДИТИСЯ розм. (про час — одноманітно, повільно). — Док.: мину́ти, мину́тися, помину́тися заст. пройти́, промину́ти, проли́нути, протекти́, перекоти́тися розм. віддалі́ти розм. спливти́ (сплисти́), спли́нути, пропливти́ (проплисти́), пропли́нути, стекти́, зійти́, зни́кнути (ізни́кнути) (зни́кти) (ізни́кти), ви́йти, перейти́, пролягти́, протягти́ся (протягну́тися), проволокти́ся, перевести́ся. Минає година, друга, третя (Б. Грінченко); Вже миналася осінь смертельна І відступала дорогу морозам; пропасниця люта Не докучала недужим (М. Зеров); Літа йшли-минали, старе старілось, молоде росло (Панас Мирний); Не нагадуй про страхи: поминулися вони (Марко Вовчок); Проходили тижні, складались у мі-сяці (Ю. Яновський); Дні надходять буряно й схвильовано проминають (Н. Забіла); -. Годі, годі! Усе вже те оддаліло-проминуло — забувай та кохай мене (Марко Вовчок); Швидко лине новорічна ніч (В. Собко); Величне життя протікає вгорі наді мною (С. Крижанівський); Дні течуть, немов ріка, І рік за роком пропливає; Не знаю, де ти, хто ти, що ти нині, Усе перекотилось без сліда (М. Рильський); Ішли роки, ясні й тривожні, Та не спливали в небуття (М. Гірник); Тяжко-важко, в неописанній тривозі, плила їй година за годиною (І. Франко); Стечуть роки — зима прийде незвана Спинити рух думок (М. Стельмах); Ніхто не пише, дні сходять у мене давно однаково (М. Коцюбинський); День зникав (Г. Коцюба); Але коли вийшов рік, нараз одної ночі міщани нападали на царську палату (І. Франко); Ми з тестем з ранку до ночі не розгинаємось, теща — їсти варить та внука бавить. День за днем, ніч за ніччю — так життя й переходило (І. Муратов); За Байдою пролягло піввіку (І. Ле); Час тягнеться помалу. Сонце наче спинилось на горизонті і глузує з нас (П. Колесник); Сумно, поволі, важко волікся час у повдовілій хаті (І. Франко); Проволоклося ще два тижні (Я. Качура); Багато тих вечорів довгих перевелося в нас без розмови, без гомону (Марко Вовчок). — Пор. 2. бі́гти.
I. ПРОСО́ЧУВАТИСЯ (про воду або іншу рідину — поступово проникати у щось, перев. сухе, тверде), ПРОТІКА́ТИ, ПРОСМО́КТУВАТИСЯ, ВСО́ТУВАТИСЯ (УСО́ТУВАТИСЯ), ВСЯКА́ТИ (УСЯКА́ТИ), ПРОСО́ТУВАТИСЯ розм., ПРОСИСА́ТИСЯ розм., ВСО́ЧУВАТИСЯ (УСО́ЧУВАТИСЯ) розм. — Док.: просочи́тися, протекти́, просмокта́тися, всота́тися (усота́тися), вся́кнути (уся́кнути), просота́тися, просотитися, просса́тися, всочи́тися (усочи́тися). З водою просочуються в пісок частинки глини (О. Донченко); Втопили (дітей) фашисти вночі. Поміж кості дрібні протікають ключі, Протікають студені... (М. Стельмах); Води морські приснявіють, у лоно землі просмоктавшись (переклад М. Зерова); Осінь шуміла нічними дощами, а вдень ці дощі всотувались у землю (С. Скляренко); Як та вода, що всякла в твердь скали, Граніт розколе, ставши взимку льодом, Так сумніви тебе зруйнують згодом, Якщо вони у душу заповзли (Д. Павличко); Вода .. затопила половину греблі, поняла зелену смугу дерну і просисалась в глиняну смугу (І. Нечуй-Левицький); Скинув (Василь) одну із корчаг зі столу, червоне вино струмком потекло з неї, а кривава пляма ще довго всочувалась у пісок (С. Скляренко).
ТЕКТИ́ (про річку, струмок тощо — переміщати свої води в певному напрямі, проходити своєю течією), ПЛИВТИ́ (ПЛИСТИ́), ПЛИ́НУТИ, БІ́ГТИ, КОТИ́ТИ розм., ЛИ́НУТИ рідко; ПРОТІКА́ТИ (проходити своєю течією де-небудь); МЧА́ТИ, МЧА́ТИСЯ (з великою швидкістю, бурхливо); ЛЕЛІ́ТИ (вузьким, невеликим потоком, повільно); СТРУМУВА́ТИ, СТРУМЕНІ́ТИ, СТРУМЕНІ́ТИСЯ, СТРУМИ́ТИ (СТРУМІ́ТИ) (перев. струменем, вузьким потоком); ДЗЮРЧА́ТИ, ДЗЮРКОТА́ТИ (ДЗЮРКОТІ́ТИ), ДЗЮРИ́ТИ (маленьким струмком). Тече вода в синє море, Та не витікає (Т. Шевченко); Тече ріка, шумить ріка Велично і розлого (М. Рильський); Рівчаками пливуть потоки і підмивають сіно (М. Коцюбинський); Ворскло, Ворскло! Як тихо й ласкаво плинуть чисті твої води (Л. Первомайський); Струмують, ґрунт змивають води. Біжать воркуючи струмки До повноводої ріки (М. Шпак); Між горами котить річка глибока (Марко Вовчок); Спокійно линуть води Дніпра (С. Скляренко); Під схилом букового лісу протікає потічок (М. Томчаній); Широкий, повноводий, каламутними хвилями мчав Дніпро, вихопившись із звужених скель коло кічкацького мосту (Г. Коцюба); Так далеко, як тільки могло засягнути в присмерках око, мчалися вже не гладкі вали, а запінені білі гребені (Мирослав Ірчан); Прудко біжить та річка гоней із двадцять, до самої луки зеленої, — по луці вже тихо і широко розливається і тихо далі леліє попід гаями, а там у високих очеретах десь пропадає (Марко Вовчок); Мов крізь рожеву млу, струмує синя Рось (М. Рильський); Поміж двома горбами мляво струмила річка (Н. Рибак); Проти них з високих скель струмів у озеро пінявий водоспад (Л. Смілянський); По балках дзюрчали струмки (З. Тулуб); По узгір'ю дзюркоче струмок (О. Левада).
ПРОТІКА́ТИ, а́є, недок., ПРОТЕКТИ́, ече́; мин. ч. проті́к, текла́, ло́; док.
1. перев. недок. Проходити де-небудь, по якійсь місцевості своєю течією.
Ой у полі та криниченька, З неї вода рине... Рине вода, протікає По тихій долині (з народної пісні);
Коло самого Канева Дніпро протікає двома рукавами, якраз так, як коло Києва (І. Нечуй-Левицький);
Настали теплі весняні дні. Потік, що протікає вздовж нашого села, зашумів (М. Томчаній);
Довкола громадилися гори, в долині протікав потічок (О. Бердник);
На Поділлі і ближче до Карпат ріки протікають звичайно в глибоких долинах з обривистими берегами (з наук. літ.);
* Образно. Життя – безмежна кармазинова ріка, і протікає вона по віках невідомо відкіля і невідомо куди (М. Хвильовий);
Протікають асфальти з міста – сизі стрічки в широкім полі (А. Малишко);
// Переміщаючись, текти в чомусь (про воду або іншу рідину).
Кров протікає в судинах.
2. Просочуватися, проникати крізь що-небудь, кудись (про воду або іншу рідину).
Мов крізь сито, крізь стелю вода протікала (Леся Українка);
Треба було хатчину наново пошити; через перестарілу солому, що майже зовсім загнила, протікає добре дощ (О. Кобилянська);
Крізь .. наскорі наложену перев'язку протікала кров (Б. Лепкий);
* Образно. Говорила [Варя] йому, що коли тільки в їхні стосунки почне протікати холодна вода, кожний вільний робити, що йому завгодно (Г. Епік).
3. Пропускати крізь себе воду, рідину, вологу.
– На осінь, мамо, треба неодмінно перекрити верх – буде протікать (С. Васильченко);
Дощ лив без відпочинку дві доби. Сумні, похнюплені сиділи комсомольці в наметі, що вже почав протікати (О. Донченко);
Замазка, покладена на скло в теплу суху погоду, добре засихає, .. теплиці і парникові рами не протікають (з наук. літ.);
// безос.
Коли пригнав [пастух] худобу на толоку, перша його річ була оглянути буду та позатикати соломою діри, щоби не протікало (Л. Мартович).
4. Проходити, минати (про час, відрізок часу, період життя).
Так протікали дні.. серед безлюддя, тиші і чистоти (М. Коцюбинський);
За годами Три года сумно протекли. Багато дечого взяли З моєї темної комори І в море нишком однесли (Т. Шевченко);
Не жаль мені життя, ні світа, Не жаль, що марно кращі літа У горю [горі] й праці протекли (І. Франко);
Шумлять дуби в степу широкім, Моя тут юність протекла (Л. Забашта);
// Відбуватися, здійснюватися в часі.
Всюди погляди, повні любові, Зустрічали в народі поета.. Та невже ж все безхмарним, ясним Протікало у нього в житті? (П. Воронько);
Дальше розмова протікала в такому ж дусі і була така ж нудна, як і сама спека (М. Хвильовий);
Розмова увірвалась нагло, і протекла велика пауза (Ю. Яновський).