МІСТ

міст (зменшене — місто́к; змен­шено-пестливі — місто́чок, мо́стонько) — 1) споруда для переїзду, переходу через річку, яр, дорогу і т. ін.; уособлює символічне зна­чення того, що з’єднує або роз’єд­нує кого-небудь; міст передусім символізує душевний зв’язок, ко­хання між людьми, шлях до коханого чи коханої (див. ще кла́дка); у весільних піснях мощення мостівозначає приготування до весілля, до весільного поїзда: «Ой, як буду я та женитися, Намощу мости все перстеневі, Погачу гатки все вінковії, Поставлю стовпи все золотії, Повішаю короговки все шовковії»; відповідно до цього і весняний хоровод-гра, де паруються хлопці й дівчата, називається часто мосто́м (моста́ми); міст служив також міс­цем ритуальних молодіжних боїв (див. ще кла́дка); є об’єктом тради­ційних народних порівнянь, зо­крема міст над водою, над урви­щем, уособлює смертельну небез­пеку («Оце пропав, як з мосту впав»), порівнюється з горою («Шануй гори-мости — будуть цілі кости»), символізує раптову смерть, а отже й останній вихід зі скрути («Не просто з моста, а стрімголовою»); про безвихідь кажуть: «Ли­шилося тільки ходу, що з мосту та в воду»; 2) вербо́вий міст — міст ко­хання, любові, одруження; див. ще кла́дка; 3) зеле́ний міст — весільна (жадана) дорога, по якій молодий (милий) іде (їде) до молодої (ми­лої). Йде Микола пішки По зеленому мості До Наталки в гості (пісня); 4) кали́новий (клено́вий, камі́нний, кам’яни́й, золоти́й) міст — уживаю­ться як народнопоетичний символ незворотного шляху прожитих ро­ків; в обрядовому фольклорі кали­нові, кленові й золоті мости зга­дуються як небе́сні мости́ у зв’язку з Паном-Господарем (очевидно, ще з дохристиянським богом, можли­во, Білобогом); по них у господар­ський двір на сімох стовпах і з зо­лотими ворітьми по золотих іка­линових мостах приходить у гості богиня Сонце, можливо, дочка Господаря; за народними повір’я­ми, коли Бог-Творець відчиняє небесну браму, то через неї по калиново-кленово-сонячному мосту приходить до людей весна, чарівна богиня Леля (див. ля́ля 2); золоті й калинові мости — то хмари, весел­ка і сонячне проміння: такими мостами могла бути райдуга (дуга в рай); калиновий міст — це міст єднання (див. ще обру́чка), дівоц­тва, що веде до щасливого шлюб­ного життя: «Марусенька догада­лась, Да полюбила мости з кали­нової трости, Да погатила гати То з рути, то з м’яти» (тут усі росли­ни — традиційні символи діво­цтва); у зв’язку з цим і символізо­ваний образ безповоротних неро­зумних молодих літ, все одно ба­жаних, але недосяжних, щастя, долі, молодості, які їде наздоганя­ти нещаслива жінка: «Ой, нагнала щастя й долю на калиновім мос­ті: — Вернись, вернись, щастя-долю, хоч до мене в гості! — Не вер­нуся я до тебе, була вже у тебе, Бу­ло тоді шанувати, було поважати»; цей самий образ молодих літ на калиновім мості уживається й сто­совно нерозважливих чоловіків, яких вони, зрештою, застерігають: «Було б же нас шанувати, як здо­ров’я своє»; небесні мости симво­лізують також зв’язок між небом і землею, Богом і людиною, тому два береги, які з’єднуються двома мостами, — це два світи: земного існування і смерті, вічного життя і безсмертя, це перехід від реально­го до ірреального; небесні мости подибуємо в народних загадках: «Золотий міст на сотню верст» (сонце), «Простягнувся міст на сім верст, а в кінці моста золота вер­ста» (дні тижня і неділя), «Намо­щений міст на сім верст, на мосту яблуня, на яблуні цвіт на весь віль­ний світ» (сім тижнів Великого по­сту і Паска). Запрягайте коні в шори, коні воронії, Та поїдем доганяти літа молодії. Не догнали літа мої в калиновім мості: — Вернітеся, літа мої, хоч до мене в гості — Не верне­мось, не вернемось, не маєм до кого: Було ж нас шанувати, як здоров’я свого (пісня); Калиновий мостоньку, гнися, не ломися (пісня); сим­воліку калинового мосту розвиває М. Драй-Хмара: «І знов обвуглени­ми сірниками На сірих мурах дні значу, І без кінця топчу тюремний камінь, І туги напиваюсь досхочу. Напившись, запрягаю коні в шори І доганяю молоді літа, Лечу в далекі голубі простори, Де розцвітала юність золота. — Вернітеся! — бла­гаю, хоч у гості! — Не вернемось, — гукнули з далені. Я на калиновім за­плакав мості… І знов побачив мури ці сумні, І клаптик неба, розп’ятий на ґратах, І нездрімане око у вовч­ку… Ні, ні, на вороних уже не грати: Я в кам’янім, у кам’янім мішку…»; 5) мости́ — старовинна молодіжна гра весняного циклу, в якій діво­чий «полк» добивається перепуст­ки від «парубків, які стережуть міст», а оскільки ті не хочуть про­пускати їх за жоден викуп, то му­сять дати одну дівчину з-поміж себе; так урешті-решт парубоцька громада виловлює одну за одною всіх дівчат; ця гра супроводжуєть­ся співанками: «Королі, королі, пустіть нас до гір воювать. — Не пустимо, не пустимо — мости по­ломите. — Як ми мости поломимо, ой, то ми вам заплатимо срібними рублями, срібними рублями». Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 367-368.

1. Споруда для пішохідного або транспортного зв'язку між берегами ріки, через глибокий яр, над коліями залізниці тощо. Складалася з підпор і прогонів, на яких і влаштовувалася проїзна частина для транспорту або прохід пішоходів. Залежно від конструктивного вирішення і призначення мали місце наступні: ~ арковий — споруда з арковими прогонами. ~ балковий — споруда з балковим перекриттям. ~ батардо — споруда з глухими стінами для підтримки рівня води. ~ вантовий — те саме, що і ~ висячий. ~ взводний — споруда, зведена на палях. ~ висячий — споруда з полотнами, що підтримуються тросами або ланцюгами, які закріплені на березі. ~ живий — дерев'яний, влаштований на плаваючих колодах. ~ звідний (підйомний) — споруджений через рів перед в'їзною фортечною вежею, який може підійматися, закриваючи ворота, втягуватися всередину або перекидатися вниз. ~ зливний — запасний водоспуск, що влаштовувався у греблі для скидання паводкової води. ~ кабельний — висячий на дротових тросах. ~ консольний — такий, де полотна підтримуються консолями. ~ критий — споруда з перекритим хідником для пішоходів. ~ ланцюговий — висячий на ланцюгах. ~ наплавний — влаштований по воді на плавучих підпорах. ~ підвісний — є переважно пішохідною спорудою з висячим хідником. ~ підкісний — з настилом, що підтримується підкосами. ~ плашкоутний — влаштований на воді, настил підтримується плоскодонними безпалубними суднами. ~ понтонний — плавучий, з настилом на понтонах. ~ рамний — настил влаштовано по рамі. ~ ригельно-підкісний — дерев'яний, з стояками і підкосами, які своїми вершинами впираються у ригель. ~ розвідний — з частиною настилу, що механічно підіймається для проходу суден. ~ фортечний — з оборонними баштами, спорудженими на берегових стоянах і биках. 2. Бойовий майданчик на фортечній стіні, призначений для руху захисників і стріляння через бійниці, над яким зводилася тесова покрівля. 3. Дерев'яне покриття ярусів оборонної башти, куди попадали по приставним сходам. 4. Підлога будівлі, покритий дошками поміст.