ЗАБОБО́НИ мн. (ЗАБОБО́Н одн.) (віра у те, що деякі явища та події є проявом надприродних сил; помилкові, хибні погляди, що стали звичними для кого-небудь), ПЕРЕ́ДСУДИ мн. (ПЕРЕ́ДСУД одн.), ПЕРЕ́СУ́ДИ мн. (ПЕРЕ́СУ́Д одн.) рідко. Над людиною, Марто, багато що тяжить... В кожній людині багато минулого ... забобонів (В. Підмогильний); Оригінальність потрібна тоді,.. коли вона, скажемо, розбиває людські передсуди, сприяє поступові людської думки (М. Рильський); Порве (наймит) шкарлющі пересуду — і вольний, власний лан Ти знов оратимеш — властивець свого труду, І в власнім краю сам свій пан! (І. Франко).
ПЕРЕ́СУ́ДИ мн., розм. (детальне, часто недоброзичливе обговорення чиїхось вчинків, поведінки тощо), РОЗМО́ВИ мн., ПЕРЕГУ́ДИ мн., розм., СУД-ПЕРЕСУ́Д розм., БАЛАЧКИ́ мн., розм., ТО́ЛКИ мн., рідше; ПОГОВІ́Р, ПО́ГОЛОС, ПОГОЛО́СКА, ПОМО́ВКА, ПОГОЛО́СОК рідше, ПОГОВІ́РКА розм., ПО́СЛАВКА розм., ОСУ́ДА діал., ЗВО́ДИ мн., діал. (поширення неправдивих чуток, пліток про кого-небудь); РО́ЗГОЛОС, ШУМ розм. (жваве обговорення чогось незначного). Марта, справді, пересилюючи себе, слухала пересуди, не бажаючи образити сусідку (К. Гордієнко); — Чи ж мені ноги посудомить — вистоять якусь годину?! А не стану — одразу розмови почнуться! (О. Гончар); Здавалося, вже треба б було звикнути до всяких перегудів, але вони й досі боляче шмагали його тіло і гордість (М. Стельмах); Ненька зітхає, а батенько лає; Слава недобра про мене біжить... Суд-пересуд... (пісня); — Мені ваша сусідка Пистина Макарівна говорила... Та й од інших людей доводилось чути... Ні, ні, я не прислухаюсь до балачок, то вже якось вийшло само... (Є. Гуцало); Мені часто різні наші громадські рухи, спори, толки, антагонізми та симпатії видаються бурями в шклянці води (Леся Українка); — Це ж тепер поговору на все село буде! — журилася Одарка (М. Зарудний); Остерігаючись і запобігаючи розголосові, дівчина навіть в думці не мала, що поголос, якого вона найбільше боялася, вже йде (В. Козаченко); Пішли здогадки та поголоски; всякі чутки рознеслися (Марко Вовчок); Дуже вона любила мене. І не боялась нічого: ні дідька, ні вовка, ні людської помовки (І. Муратов); На цілий місяць дала (Мадьярка) довгоязиким жінкам предмет до цікавих поговірок і сміху (О. Маковей); Гріх не біда, та пославка страшить! (переклад М. Рильського); Дуже не хотіла (Ганна), щоб хтось із знайомих бачив, як вона заглядала до буфету, і не пустив якого поголоску (В. Козаченко); Дай напитись, І не думай, І не бійсь осуди (Л. Первомайський); — Ой, що ж то за шум учинився, Що комар та й на мусі оженився (пісня); Ой шум, шумиха, сусіди лихії Тебе судять, мене гудять, а самі такії (коломийка). — Пор. чу́тка.
ЧУ́ТКА (ЧУТКИ́) (повідомлення про когось, щось, звичайно ніким не підтверджене), ГО́ВІР розм., ГО́МІН розм., ПРО́СЛУХ розм., СЛИХ заст., ПЕРЕ́КАЗИ заст.; ПОГОЛО́СКА, ПО́ГОЛОС, РО́ЗГОЛОС, ПОГОЛО́СОК (вістка, вірогідність якої не встановлено); ПЛІ́ТКА, СПЛІ́ТКА, ПО́ГОВІР, ПОГОВІ́РКА розм., СЛА́ВА розм., ПО́СЛАВКА розм., СУД-ПЕРЕСУ́Д (СУДИ́ ТА ПЕРЕСУ́ДИ) розм., ПЕРЕГУ́ДИ розм., ПЕРЕГУ́ДКА розм., ЗВО́ДИ ТА ПЕРЕВО́ДИ діал., ОСУ́ДА діал. (свідомо неправдива або викликана необізнаністю звістка); ШЕ́ПІТ, ШЕ́ПТИ розм. (перев. потаємні); БРЕ́ХНІ, ПОБРЕХЕ́НЬКИ розм. (навмисне викривлені вістки). Чутка про дикий бал у панському дворі пішла по селу й нікого не здивувала (І. Нечуй-Левицький); Той тиждень тільки і було говору та гомону, що за Колісника (Панас Мирний); Прослух між людьми пішов (переклад М. Рильського); Йшли страшні слихи про якогось Кривоноса та його загін, що рубав упень панів (І. Нечуй-Левицький); Тривога обіймала село. Переказам не було кінця (М. Коцюбинський); Пущено було по місту поголоску, що сьогодні засідання суду — закрите (П. Колесник); Недруги пустили поголос, мовби пастух із сином хотіли перевести племінне стадо (К. Гордієнко); Вона вже мусить сама викрити своє ймення, і розголос про се доходить до властей (Леся Українка); Поліна любила переповідати плітки й анекдоти про знайомих (П. Загребельний); — Анеля! І ти можеш допустити на хвилю, що я буду вірити підлим спліткам? (І. Франко); Стала слава на все село Про тую вдову. Не так слава, не так слава, Як той поговір, Що заїздив козак з Січі До вдови на двір (Т. Шевченко); На цілий місяць дала (Мадярка) довгоязиким жінкам предмет для цікавих поговірок і сміху (О. Маковей); Ненька зітхає, а батенько лає; Слава про мене недобра біжить... Суд-пересуд... Але все те минає (романс); Про чорта тільки пославка, а ніхто того чорта зроду не бачив (Марко Вовчок); Здавалося, що треба було б звикнути до всяких перегудів, але вони й досі боляче шмагали його тіло і гордість (М. Стельмах); Дума б то (жінка) по старовині, щоб і тут пащекувати, та приньметься за зводи та за переводи: а тут їй зараз у рот і сіла жаба (Г. Квітка-Основ'яненко); Смерть не так страшная, як осуда людськая (П. Чубинський); А скільки було шептів та поговорів на її весіллі про те, як і чому вона "піймала" Порицького (Леся Українка); Насті вже давно хотілося провчити бабу, щоб по хатах брехень не розносила (Я. Качура); А добрість не вважа на злії язики, Не пристають людські до неї побрехеньки (П. Гулак-Артемовський). — Пор. 1. пере́су́ди, повідо́млення.
ПЕРЕ́СУ́Д, у, ч.
1. перев. мн., розм. Висловлювання недоброзичливої думки про чию-небудь поведінку, чиїсь вчинки і т. ін.; поговір.
Де можна було на відробіток взяти, де можна було випрохати, скрізь набрались, напозичались жінки, не звертаючи уваги ні на людські пересуди, ні на сором випрошування (Л. Яновська);
Оленка ніколи не перечила отим усім пересудам. Тільки сміялася (Г. Хоткевич);
Тож проривайся крізь людську зловтіху, пересуди, й осуди, й суди (В. Стус).
2. рідко. Те саме, що забобо́н.
Порве [наймит] шкарлющі пересуду – І вольний, власний лан Ти знов оратимеш – властивець сво́го тру́ду, І в власнім краю сам свій пан! (І. Франко).
3. заст. Повторний суд.
Він [Євген] зрозумів, що везуть його назад, до Києва, відкіля вивезли півтора роки тому .. Промайнула навіть неможлива думка: може, батько (він же адвокат!) добився перегляду справи, і оце везуть Євгена на пересуд, щоб звільнити? (Б. Антоненко-Давидович);
Війт з лавниками зібрались на пересуд і виправдали невинного (Р. Іваничук);
// Мито з підсудного.
Не будеш пересудів брати (Сл. Б. Грінченка).
-у, ч.
1) перев. мн., розм. Висловлювання недоброзичливої думки про чию-небудь поведінку, чиїсь вчинки і т. ін.; поговір.
••
Суди та пересуди ; Суд-пересуд — недоброзичливе детальне обговорення чиєї-небудь поведінки, чиїхось дій, вчинків і т. ін.
2) рідко. Те саме, що забобон.
3) Повторний суд.
4) Мито з підсудного.
- старинная пошлина Московского государства, взимавшаяся с виновного в пользу судьи-наместника или княжьего тиуна (обычно в размере 10 денег с рубля). Синоним — пересудное.
nuevo juicio, segunda vista de la causa; revisión de un proceso