ПОВОЛОЧИ́ТИ

ПОВОЛОЧИ́ТИ, лочу́, ло́чиш, док., перех. 1. Те саме, що поволокти́. ◊ Поволочи́ти по тю́рмах, заст. — тримати якийсь час в ув’язненні, переводячи з однієї тюрми до іншої. — Вже скільки по тюрмах поволочили, то він і лік тому згубив (Коцюб., І, 1955, 382). 2. Розпушити бороною зорану землю до або після сівби. 3. Волочити якийсь час. Вліпив [Паллант] такого макогона, Що пан Галес шкереберть став. Паллант, його поволочивши, Потім на горло наступивши, Всього ногами потоптав (Котл., І, 1952, 257). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 691.