ПРОЯЧА́ТИ
ПРОЯЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док.
1. неперех. Видати ячання (перев. про лебедів).
2. неперех. Ячати якийсь час (перев. про лебедів).
3. перех., перен. Крикнути жалібно, стогнучи (про людей). Хтось крикнув між дівчатами істерично. Хтось проячав смертельно: — Сестро! (Тудор. Народження, 1941, 109).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 358.