ГО́РБИК, а, ч.
Зменш.-пестл. до горб 1.
На два ступені од дверей зелений горбик з лядою – то погріб бабин (І. Нечуй-Левицький);
З горбика видно було все село й їхнє подвір'я (П. Панч);
Місцем для табору обрали невисокий горбик, порослий м'якою соковитою травою (І. Білик);
// Те саме, що горби́нка.
З-під цих брів погляд незнайомого здавався пильним і гострим; тонкий з горбиком ніс надавав демонічного виразу всьому обличчю (М. Старицький);
На тому чудовому лиці був рівний з легким горбиком ніс (І. Нечуй-Левицький).
ГОРБИ́НКА (невелика випуклість), ГО́РБИК, ГОРБО́ЧОК пестл. Крильця її рівного, з ледь помітною горбинкою носа і досі дихають переляком (М. Стельмах); Щира любов не приглядається, чи карі очі, чи чорні очі, чи з горбиком ніс (Г. Квітка-Основ'яненко); З обличчя (Берник) гарний, чорнявий сам, ніс з горбочком, а під носом маленькі вусики (І. Муратов).
ГОРБО́К (невисокий горб), ГО́РБИК, ПА́ГОРБОК, МОГИ́ЛКА, ПРИ́ГОРБОК розм., КІ́ПЧИК розм., КІ́ПЕЦЬ діал.; КУ́ПИНА́ (на луці, болоті). З горбка я почав спускатися по схилу донизу (Є. Гуцало); Щодуху він на горбик вибіг, став І довго-довго видом тим впивався, Що розстелився перед ним (І. Франко); Земля простеляла переді мною пагорбки й лощини (Ю. Яновський); Річечки спускалися з гір, рили талий сніг, розтоплювали; у полі могилки показалися (Панас Мирний); Отіняв її (криницю) тернами оброслий кіпчик (І. Франко); Подався (Петрій) до невеличкого кіпця, зарослого терням (І. Франко); Пнеться, як жаба на купину (прислів'я).
-а, ч.
Зменш.-пестл. до горб 1). || Те саме, що горбинка.
див. горб
Го́рбик, -ка, -кові, на -ку; -бики