НЕЗИ́ЧЛИ́ВО

НЕЗИ́ЧЛИ́ВО. Присл. до нези́чли́вий. Похиливши голову, дивився на нього митрополит суворо і незичливо (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 436). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 317.