ТУДИ
ТУДИ́, присл.
1. У той бік, в те місце; протилежне сюди.
Дивилась [Емене] туди, вниз, на білі оселі серед розкішних гаїв (М. Коцюбинський);
Туди, на залиту вогнем Україну, летить моє серце, летить (В. Сосюра);
// У місце, вказане, назване раніше або відоме з ситуації.
Був гай, такий густий, пущі такі за річкою – все вона туди ходить (Марко Вовчок);
Ці думки завдали Панькові такого страху, що він не важився заходити до сіней, тільки назирці заглядав туди (Л. Мартович);
О друже добрий мій, допоможи старому Цей меч пощерблений, недобиток шолому І щит, мій добрий щит, повісить на стіні. Візьми туди ж і лук (М. Зеров).
2. також зі сл. он, ось, ген. Саме в тому напрямку, куди показує той, хто говорить.
[Тірца (показує на вогник):] – Однеси лист... Он туди, два вікна видно. Оддай до рук пані (М. Коцюбинський);
Весь вигін – ярмарковище – був запруджений возами, аж ген туди за вітряки (А. Головко);
– Я хотів дострелити он туди, – сміючись, показував пустун рукою вгору (О. Гончар).
3. Уживається як співвідносне слово в головному реченні при підрядному місця з сполучниками де, звідки, куди тощо.
– Коли ж згинув чорнобривий, То й я погибаю. Тогді неси [вітре] мою душу Туди, де мій милий; Червоною калиною Постав на могилі (Т. Шевченко);
Він біжить навпростець, без стежки, туди, звідки чує голос (М. Коцюбинський);
Здалека чути переплеск весла, Падуть листки пожовклі і червоні І тихо плинуть по холоднім лоні Туди, куди і молодість пішла (М. Рильський);
– І Катря з ним їде? – спитав Зозуля. – Куди голка, туди й нитка, – пояснила Уляна (В. Кучер).
(1) І не туди́ – не звертати уваги на що-небудь.
[Химка:] Що ж се я? Забалакалася з вами, та й не туди, що самовар зовсім погас (Панас Мирний);
– Батеньку! – аж руками сплеснув Чистогоров. – А я й не туди, хто це з тобою. – І вся його увага одразу ж перейшла на Надію (Яків Баш).
◇ (2) [І] туди́ й сюди́ – у різні місця, в різних напрямках.
Ну, як би так мені туди? Хоч би ж тобі де-небудь щілка – Я і туди, я і сюди – Ніяк: ні зверху, ні з причілка (Л. Глібов);
Люди снуються туди і сюди – хто знає, куди й для чого (М. Коцюбинський);
Вони тупцювали сюди й туди, забігали зо всіх боків довкола воюючих, кричали (У. Самчук);
(3) Не туди́:
а) не звертати уваги на що-небудь; забувати про щось.
[Химка:] Що ж се я? Забалакалася з вами, та й не туди, що самовар зовсім погас (Панас Мирний);
– Батеньку! – аж руками сплеснув Чистогоров. – А я й не туди, хто це з тобою. – І вся його увага одразу ж перейшла на Надію (Яків Баш);
б) (зі сл. ду́мати, говори́ти і под.) не те, що слід.
– Не гармоніст – шахтар мені, шахтар потрібен з тебе. – Я думав... – Думав не туди (П. Дорошко);
Не туди́ па́льці (ру́ки) стоя́ть див. па́лець;
(4) Ні (ані́) туди́ ні (ані́) сюди́ – у незмінному стані; нерухомо, не посуваючись.
Минув тиждень, два, місяць. Справа стояла на місці – ні туди ні сюди (В. Винниченко);
– І закріпимо [верстат]. Щоб ні туди йому, ні сюди (О. Донченко);
І так патраючи та скубаючи себе зо всієї сили, вони [жінки] вперлися на місці – ані туди ані сюди і при тому вивискували, мов кобили, коли до них залицяються жеребці (У. Самчук);
Ні сюди́ мики́та, ні туди́ мики́та див. сюди́;
Ру́ки не туди́ стоя́ть див. рука́;
[Там (туди́),] де ко́зам ро́ги пра́влять див. пра́вити³;
(5) То туди́, то сюди́ – у різні боки, в різних напрямках.
Сидить [Андрійко]. Не плаче... Тільки перелякані блискучі очі бігають то туди, то сюди (М. Коцюбинський);
Туди́ до ли́ха! див. ли́хо¹;
(6) Туди́ ж! – робити те саме, що й інші, не завжди маючи для цього підстави або права.
[Любов:] І сей туди ж, докоряє! Зрадили, бачте, його надії! Хто ж просив надіятись! (Леся Українка);
– Тільки дівка.., така алюрна та вродлива, як наша вчителька. – То тому тебе й понесло в таку грязюку. Старе луб'я, а туди ж, – проказала тітка Орина, піджавши губи (П. Панч);
Туди́ й доро́га див. доро́га;
(7) Туди́ й (та) наза́д (зві́дти, ві́дти) – в обидва кінці.
Щодня надвечір ходила Султанівна чарівнича Туди й відти до криниці (П. Грабовський);
– А як же ти думав? Прошеніє треба тут одно написати, друге губернатору подати. А поїхати туди та звідти, а там прохати (Панас Мирний);
– Правда, що ви могли б через океан – туди й назад – без заправки? (О. Гончар).
