Ю́НКА

Ю́НКА, и, ж. Жін. до юна́к. Вона вже не дівчинка, але ще й не юнка. Вона з цікавістю і з радісним завмиранням серця придивляється тепер сама до себе (Донч., IV, 1957, 163); Дзвінкий сміх і пісня юнок злітали в весняне небо й тріпотіли в блакиті (Мик., II, 1957, 237); *У порівн. О юносте моя!.. Як юнка чорноброва, всміхнулась ти мені, і зір твій одсіяє (Сос., Солов. далі, 1957, 156). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 614.