ДЕГЕНЕРАТИ́ВНИЙ

ДЕГЕНЕРАТИ́ВНИЙ, а, е. 1. Який має ознаки дегенерації, виродження; // Стос. до дегенерації. В зв’язку з тим, що клептоманія вважалась явищем дегенеративним, при її вивченні пропонували відшукувати інші ознаки виродження як психічні, так і фізичні, а також спадкову обтяженість (Фізіол. ж., II, 4, 1956, 71); Тканинна терапія виявляється ефективною при запальних і дегенеративних процесах (Мед. ж., XXIII, 1, 1953, 18). 2. розм. Такий, як у дегенерата. Скуйовджена руда чуприна сяяла довкола його великої голови з низьким, плескуватим дегенеративним чолом (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 148); Намагалася [Параска] збагнути зміст запитання, й від того між бровами залягли їй глибокі дегенеративні зморшки (Кач., II, 1958 ,136). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 230.