ПА́НЩИНА, и, ж., іст.
1. Одна з форм докапіталістичної земельної ренти, найбільш поширена за феодалізму.
Кожен селянин мусив кілька днів на тиждень працювати на панській землі – орати, сіяти, жати, збирати жниво, молотити .. Такі роботи називались панщиною (з навч. літ.);
// Дарова примусова праця покріпачених селян у господарстві поміщика.
– Панщина – то таке, що люди робили панам задармо, а пани ще над ними збиткувалися, замикали у темні льохи та й били, що аж кров лилась (Н. Кобринська);
* У порівн. – Ет, яке там вариво! .. Попоїм там чого, хапаючись, та й біжу на поденне, як на панщину (М. Коцюбинський).
2. Те саме, що кріпа́цтво 1.
Воля! Це чарівне слово, споетизоване столітнім дідом, розпалювало кров у хлопця, а дедалі, з літами, під впливом витворених панщиною умов, прибирало більш конкретну форму, глибше значення (М. Коцюбинський);
Тяжке ярмо панщини за довгі роки добре вгризлось у селянську шию (В. Гжицький).
(1) За па́нщини – за часів кріпацтва.
Вже тому сорок літ без мала, – то ще за панщини було, – під панською руков [рукою] дрижало, стогнало стоном все село (І. Франко).