НА́ДРО

НА́ДРО, а, с. рідко. Те саме, що на́дра 2. — Мамо!.. Тату!.. рідні мої та любі!.. — Нехай господь її прийме, мою голубоньку, на своє надро! Так-то вже я попоплакала (Вовчок, І, 1955, 48); Прийняв чумака вільний степ у своє надро (Коцюб., І, 1955, 182). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 77.