СТІЙЧИК, КА,
Стійчик, ка, м.
1) Караульный, часовой. Тогді стійчики, що замку стерегли, і застукали їх оттут у лозах. ЗОЮР. І. 135.
2) Дежурный десятскій при волостномъ правленіи. Рк. Левиц.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 206.