НАЧУ́ХУВАТИ

НАЧУ́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., НАЧУ́ХАТИ, аю, аєш, док., перех. Довго чухаючи, ушкоджувати що-небудь. Не можна, далебі, злічити, Які народи тут плелись.. Виргилій, бач, не нам був рівня, А видно, що начухав тім’я, Поки дрібненько описав (Котл., І,1952,196). ◊ Начу́хати язики́ — досхочу поговорити про кого-, що-небудь. Всі скоро вгомонилися, бо начухали язики (Тют., Вир, 1964, 158). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 238.