ІГНОРУВАТИ КОГО, ЩО, ІГНОРУВАТИ КИМ, ЧИМ

Ігнорувати походить від латинського ignorare – “не знати” і має значення “навмисне не помічати когось або чогось, не рахуватися, не брати до уваги”. Вимагає після себе додатка в знахідному відмінку (ігнорувати кого? що?). “Дівчата невмолимо замикали вікна, зсовували занавіски й намагалися ігнорувати те, що стукало вже... до їхніх юних сердець” (Юрій Яновський), “Оскільки мистецтво основним своїм об’єктом має людину, воно не може ігнорувати багатства виявів її життя” (з журналу), “Завдяки тому, що мистецтво основним своїм об’єктом має людину, воно не може ігнорувати багатства проявів її життя” (з журналу). Вживання дієслова з додатком в орудному відмінку (“ігнорувати думкою членів колективу”) – помилкове. Треба: ігнорувати думку членів колективу.