ПОПЕЛІ́ТИ, і́є, недок.
1. Перетворюватися на попіл.
Жар під баштою попелів (М. Коцюбинський);
Довкола диміло, попеліючи, пожарище (О. Довженко);
// Згоряючи, знищуватися.
– Нащо він штемпелі попсував? .. Треба кинути в огонь, нехай отам попеліють разом із свідоцтвами (Л. Мартович);
* Образно. [Д. Жуан:] Я владу мав над людськими серцями. [Анна:] А ті серця від влади вашої лиш попеліли (Леся Українка).
2. Набувати попелястого кольору, ставати сірим.
Бордові хмари попеліли, тьмарились (Григорій Тютюнник);
Починало бліднути, попеліти чорне небо (М. Стельмах);
* У порівн. Небо, збіліле від спеки, вже сивіє, мов попеліє (Леся Українка);
// Ставати блідим, аж сірим від гніву, обурення і т. ін.
Оля попеліє: – Ти... хочеш маму обманювати? Вже до цього в тебе дійшло? (Ірина Вільде).
ЗГОРІ́ТИ (знищитися вогнем), СПАЛИ́ТИСЯ, ПРОГОРІ́ТИ, ПЕРЕГОРІ́ТИ, ВИ́ГОРІТИ, СПОПЕЛІ́ТИ, ЗДИ́МІТИ (ЗДИМІ́ТИ) діал. (до кінця, до останку). — Недок.: згоря́ти (згора́ти), пали́тися, спа́люватися, прогоря́ти (прогора́ти), перегоря́ти (перегора́ти), вигоря́ти (вигора́ти), попелі́ти. У стайнях ревіла прив'язана худоба, душачись у диму і згоряючи живцем (О. Гончар); Добро палиться, та нічого не варить (М. Номис); Уночі в превеликий вітер загорілась невеличка халабудка, та од тієї халабудки спалився і ввесь хутір (О. Стороженко); Міст, перегорівши, з гуркотом повалився в воду (О. Гончар); — Нащо він штемпелі попсував?.. Треба кинути в огонь, нехай отам попеліють разом із свідоцтвами (Лесь Мартович); Слобода, здимівши, дотлівала в пожарищі (О. Ільченко). — Пор. I. горі́ти.
-іє, недок.
1) Перетворюватися на попіл. || Згоряючи, знищуватися.
2) Набувати попелястого кольору, ставати сірим. || Ставати блідим, аж сірим від гніву, обурення і т. ін.
Дієприслівникова форма: попелівши
див. зникати
Попелі́ти, -лі́ю, -лі́єш