ПОМИНА́ЛЬНИК

ПОМИНА́ЛЬНИК, а, ч. 1. Книжечка або зошит із списком імен для поминання їх у церкві. Хто його зна, де він брав ті прізвища! Неначе зумисне позаписував їх у своєму дурному поминальникові (Н.-Лев., IV, 1956, 312). 2. розм. Учасник поминок. З кладовища поверталися сумними табунцями, стиха розмовляючи. Поминальників було небагато, всі вмістилися за одним столом (Мушк., День.., 1967, 148); Коло поминальників роїлася дітвора. Одного [хлопця].. привели до столу. — Оце сиротинка (Довж., III, 1960, 388). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 120.